П'ять років неоголошенної війни: спогади військовослужбовців ЗСУ [ Редагувати ]
І цього тижня 5 років неоголошеній війні. Саме в лютому 2014 в Криму вперше з'явилися "зелені чоловічки". Потім - була анексія Криму, окупація Донбасу і тисячі смертей. Відтоді змінилося багато чого, змінилася країна, змінився характер війни і сама українська армія.
Наш Руслан Смещук - про тих, хто боронить Україну від самого початку. І про те, що залишається незмінним навіть на п'ятий рік бойових дій.
Сергій Третяк. Наймолодший бойовий командир батальйону. Війну зустрів одразу після сухопутки. На той час двадцятиоднорічний лейтенант уперше зіткнувся в бою з ворогом під Ямполем - це під Слов'янськом. Його підрозділ тоді потрапив у засідку та зазнав втрат.
"Я отримав задачу - на 3 БМП висунулися туди - де розвідвзвод потрапив в засаду і з боем видергували наших і 200, і відходили на висоти. Контакт був приблизно на відстані 25-30 метрів, і на тот момент командир Батальйону полковник Ляшенко уже був 200. І коли я це побачив і ми його почали грузити на машину - почалася паніка - в голові що робити?", - розповідає Сергій Третяк, військовослужбовець ЗСУ.
Тарас Яницький - хірург. Воювати почав у 14 році. Його бойове хрещення сталося при звільненні Лисичанська. З-за кордону тоді зайшли російській батальйони. Довелося під вогнем вивозити поранених. Дуже багато поранених.
"До 50 чоловік за сутки у нас пройшло, У нас ще госпітальна бригада була у помочі. Тоді важко було, багато їх, і 200 були. Я медик - до крові я привикший, але відчуття. Там хлопці молоді були, а робилося", - говорить Тарас Яницький, військовий медик.
Олександра мобілізували. На передову він прийшов рядовим, одразу після війського училища. Бойове хрещення пройшов у Кримському на Луганщині.
"Сразу же в перву ніч був бій. Чесно говоря було страшно, бо не пристріляний. Були перелякані - перепугані. Ну день, два - привикли", - згадує Олександр, військовослужбовець ЗСУ.
Сергій Третяк розповідає: тоді влітку здавалося ще трохи, лише кілька тижнів - і війна закінчиться. Але це був лише початок.
"Здавалось, що от щас місяць і будем на кордоні, а коли стояли вже під Луганськом і пішли десантники із псковської дивізії, то вже були проблеми. Поки воювали із місцевим населенням - то казалось раз - і все", - розповідає Сергій Третяк, військовослужбовець ЗСУ.
Потім - була перша зима на фронті, друга, третя, четверта, зараз - ось уже закінчується п'ята. Війна стала іншою. Довелося багато чому навчитися.
"В 14 ми шли в наступ, а зараз позиційна війна. І коли ми ходили в наступ там більше діяла активність - хто кого перехитрить. А зараз командир повинен бути більш грамотним. Хто кого, хто більш освічений із офіцерів", - говорить Сергій Третяк, військовослужбовець ЗСУ.
Змінила війна і колись рядового, а тепер командира підрозділу Олександра. Каже: став спокійнішим, бо емоції та нерви заважають. Тим більше зараз війна стала більш тихою та підступною.
"Зараз така гібридна війна - снайпера, ДРГ. Оно честно говоря, даже іногда страшніше. Просто не знаешь - звідки чекати ворога. Бо артилерію можна почути все ж і сховатися. А тут постійно потрібно на ушах бути", - розповідає Олександр, військовослужбовець ЗСУ.
Змінилась війна і для польового лікаря. Тоді - у 14 - він вивозив поранених на старому УАЗіку, зараз - є медєвак Хамві.
"Порівняно з УАЗіком - сюди я можу 4 чоловік взяти і вивезти їх надавши допомогу. А УАЗік - один був. Було таке що один чоловік ранений, а ще один - із медроти не міг вийти на євакуацію - і мусили виходити так", - розповідає Тарас Яницький, військовий медик.
Війна змінила всіх. Та незмінним залишається одне - бажання миру. В окопах п'ятої фронтової зими.