"Бацькова" підступність: як Лукашенко "віддячує" Україні за підтримку білоруського народу [ Редагувати ]

Політика, яка ламає долі. Це висловлювання, що може здаватися для більшості з нас порожнім пафосом, перетворилося на цілком реальну загрозу для півтисячі українців. Тих, хто мав отримати медичну допомогу в Білорусі. Але... Лукашенко закрив кордон.

Чому це сталося? Якою є ситуація на кордоні сьогодні? Та як до цього ставляться звичайні люди, які роками жили на дві країни?

Березень цього року - час, коли Ковіду в Мінську не боялися.

Олександр Лукашенко, президент Білорусі (1994-2020 р.):

Многие страны, к сожалению, закрыли свою территорию и свои границы, - вы это тоже знаете. Глупость абсолютная и несусветная.

Тепер Олександр Лукашенко епідемію психозом уже не називає. Ба, більше - коронавірус став приводом і самому повісити замок на кордон.

Мы должны закрыть границу.

Чи справді сусідня Білорусь для українців тепер закрита? Аби перевірити, ми поїхали на кордон. А ще - поговорили з тими, в кого по той бік залишилися найрідніші.

Это как у тюрьме.

...і надія на життя:

Нам тут не зроблять операцію, тобто в нас реально зараз вихід - Білорусь

Смт. Ріпки, Чернігівщина. До кордону з Білоруссю звідси - 40 кілометрів. На тутешньому ринку, білоруси - постійні покупці. Принаймні так було до карантину.

С марта месяца беларусов не видно.

А тепер ще й самим ріпчанам до сусідів - зась. Місцеві - обурюються.

Тетяна, продавчиня:

Плохо. Мы живем за 30 километров, чего мы должны туда не ездить? Стена чтоб была? Там и родственники и по товар, можно было съездить, было хорошо, я считаю, а сейчас - какая-то ерунда.

Продавчині торгують своїм, домашнім. Зате в сусідній ятці - знамениті білоруські "згущонка" й вівсянка, от тільки чи свіжий імпорт - запитати нема в кого.

Тут і говірка особлива - сіверська. І у звичайних перехожих через одного родичі живуть у Білорусі. Побачитися з близькими заважає не лише карантин, а й політика.

Марина, жителька смт. Ріпки:

А вы к ним? - Не, я боюсь. - Давно с ними не виделись? - Год.

Це унікальне селище на Чернігівщині. Білоруський кордон розділив його навпіл. Добрянка - це українська половина, а за 3 кілометри починається вже білоруська, називається вона Піддобрянка. Але й тим, хто живе по цей бік кордону, Білорусь усе-таки ближча.

Раніше тут білоруські рублі ходили нарівні з гривнями. Та відколи навесні почалися карантинні перипетії - спершу закрили місцевий пункт пропуску. Але все одно можна було потрапити в Піддобрянку в об'їзд - через сусідній КПП. Нині ж люди настільки заплуталися в правилах і змінах, що й потикатися до кордону не хочуть.

Надія, жителька смт. Добрянка:

Ходили мы свободно и ездили туда, и машины ездили, а сейчас - все.

І шлюби теж були "транскордонні" - у родині Надії Сергіївни саме такий випадок.

Надія, жителька смт. Добрянка:

Поженились, он - наш, а невестка - оттуда.

А тепер у Білорусі залишилася хвора сваха, та онук. Хлопець служить під Мінськом.

Надія, жителька смт. Добрянка:

Мы уже год его не можем увидеть. Он и болел там, мы хотели поехать, но нет.

Схожа історія і в сусідки. Тетяна вчилася в Гомелі, все життя пропрацювала в Добрянській лікарні. Зараз сама на господарстві, діти - переїхали в Білорусь.

Тетяна, жителька смт. Добрянка:

Год и три месяца не видела ни дочку, ни внуков, и правнук вот уже родился - семь месяцев. Я всегда ездила туда на две-три недели. А сейчас я не могу поехать.

У Добрянці залишилися здебільшого пенсіонери.

Вон, пустая хата, вон пустая хата, люди уезжают.

Поки кордон був відкритий, місцеві їздили і в гості, й на заробітки. Тепер і такого доходу не мають.

На найбільшому КПП Чернігівщини "Нові Яриловичі" - небагатолюдно. Під'їжджають самі лише вантажівки. Далекобійники - одні з небагатьох, кого білоруси безперешкодно пропускають.

Євген, водій:

Обычные плановые проверки: температура там, листочки заполняем, да и все.

Проїхати також можуть дипломати й українці з посвідкою на проживання в сусідній республіці. Решту, хоча "наші" й випускають, білоруські прикордонники завертають.

Галина Швецова, начальник пресслужби Чернігівського прикордонного загону:

З початку дії обмежень білоруською стороною не пропущено понад 90 громадян.

Та якщо для жителів прикордонних сіл закритий рубіж це незручність, то для декого з українців - трагедія!

У нас реально зараз вихід - Білорусь.

Руслана - одна з тих, хто в "зелений список" на в'їзд не потрапив. У дівчини вроджена ниркова недостатність, чекає на пересадку органа в Білорусі.

Руслана Брянська, пацієнтка, яка очікує на трансплантацію:

Вдома вже складена сумка, щоб в разі чого - виклику на трансплантацію, потрібно за 10 годин туди прибути.

Такі пацієнти, як Руслана, щотри місяці мають поновлювати кров - здавати аналіз у білоруській клініці, аби медики шукали донора. Нині - все "на паузі".

Руслана Брянська, пацієнтка, очікує на трансплантацію:

Ми зараз в "стоп-листі". Ми повністю з їх листа очікування не випадаємо, але для нас не шукають орган. Добре, що я там ще можу на роботу ходити і почуваю себе більш-менш нормально, а ті люди, які в складнішій ситуації - їм орган потрібен вже найближчим часом.

Заручниками замкненого кордону стали ще півтисячі людей. Деякі чекали на донора роками. І за всіх уже заплатило українське Міністерство охорони здоров'я.

Ірина Заславець, засновниця ГО "Всеукраїнська платформа донорства "iDonor":

487 українців потребують трансплантації органів в білорусі за яких заплатила держава на суму понад мільярд гривень. Тобто, понад мільярд гривень лежать на рахунках білоруських клінік і чекають освоєння.

Єдиний відкритий шлях до Білорусі - авіарейс до Мінська. Але квитки дорогі, й розлітаються вони швидко. Не виключено, що скуповують їх ті, хто хоче нажитися на плутанині з кордонами. Приміром, колишні автоперевізники змінили профіль, тепер за окрему плату відправляють людей літаком.

Сколько, сколько? - 400 евро. В эту стоимость входит билет на самолет. Если вам надо можете на завтра, у нас есть поездка - 10 человек на Минск летит.

Мене запевняють: сама я в Білорусь не зможу потрапити навіть літаком. Хоча такий шлях, нагадаю, офіційно відкритий.

В Минске меня развернут обратно, если я полечу на самолете? - Если вы без нашей помощи полетите, сами.

Вочевидь, так можна в неабияку халепу вскочити. Натомість офіційно й законно тривають переговори між Києвом і Мінськом. Аби хоча б пацієнти, які потребують пересадки органів, могли перетнути кордон. Але певності немає жодної.

Руслана Брянська, пацієнтка, очікує на трансплантацію:

Вже нам сказали на Білорусі наші лікарі: "ждите лучшего времени".

Скільки чекати й чи стане кордон знову "територією дружби" - прогнозів не дають ані в Києві, ані в Мінську.