Без даху над головою: на Закарпатті закривають притулок для літніх людей [ Редагувати ]

Будинок для літніх людей у гірському селі Усть-Чорна на Закарпатті під загрозою закриття. Притулок для самотніх пенсіонерів побудували місцеві священники. Нині заклад - державний. У ньому дев'ятеро мешканців, і ще 10 хотіли б оселитися тут. Втім наразі невідомо, чи взагалі цей заклад існуватиме.

Колись занедбаний сільський клуб, ще 2004 року священники за підтримки меценатів перебудували і відкрили будинок для літніх людей. Нині тут проживають дев'ятеро пенсіонерів. Майже половина - лежачі.

Ольга Чесла, санітарка:

Кожен має свій характер, до кожного потрібен свій підхід. Тяжко, звісно ж.

У рамках реформи децентралізації заклад передали на баланс громади. Однак Усть-Чорнянській ОТГ утримувати його не по кишені.

Петро Костяк, селищний голова Усть-Чорнянської ОТГ:

Держава мала б зробити перехідний період, щоб побачити, які в нас будуть надходження, що ми можемо розвивати, будувати.

Персонал закладу вже скоротили - з тринадцяти тут залишилося дев'ять працівників, та й вони з січня не отримують зарплати. Голова громади пояснює це бюрократичною тяганиною. Мовляв, ОТГ бере заклад на баланс і фінансувати його доки не завершать усі юридичні процедури - не можуть. Але вже зрозуміло, що грошей на утримання вистачить лише на кілька місяців. У районі коштів на це теж немає.

Тімур Аверін, голова Тячівської райдержадміністрації:

Ми готуємо спільне звернення разом з громадою і разом з районною радою до кабінету міністрів та в обласну ОДА, щодо надання підтримки.

Щоб утримувати заклад на рік треба майже два з половиною мільйони гривень. І це при тому, що 75 відсотків пенсії постояльці віддають на потреби закладу. Однак люди ці переважно одинокі, а пенсії у них - малі.

Надія Кучиш, жителька будинку для літніх людей:

Я, наприклад, одна лише дома. Син помер, чоловік помер, а я одна, то хоч притулок тут є.

Пані Галина має проблеми зі слухом. Самотужки по господарству вже не впорається. До будинку потрапила чотири роки тому у страшній депресії, після того, як втратила чоловіка й сина. Донька, - каже, - на заробітках.

Галина Кучерина, жителька будинку для літніх людей:

Я не знаю, як би я пережила. Пані Святослава прийшла і мене сюди забрала.

Якщо будинок закриють, жінка не знає, куди податися. Тож і постояльці закладу, і церковники сподіваються, що держава їх почує і допоможе.