Переселенці знаходять прихисток у Кропивницькому гуманітарному центрі [ Редагувати ]

Разом - непереможні! У Кропивницькому гуманітарний центр надає переселенцям усю необхідну допомогу. Від харчів до одягу. Ба більше, намагаються задокументувати кожну історію переселенця, аби весь світ знав про злочини росії на території України.

Олена Бринза навідалася до гуманітарного центру і розкаже, про все, що побачила і почула.

Подружжя пенсіонерів Валерій та Людмила втекли з Донеччини до Кропивницького. Залишили рідний дім, що будували разом майже все життя, та близьких людей. Виїхали, аби врятувати життя дітям та онукам.

Валерій Бастрига, переселенець:

На Волонтеровке церква, она згорела, попало туда. Що попало, крыши нема, одна стенка и люди разъехались, то мы пострадали. Там многие не могут дозвониться ни брату, ни сестре. Брат у меня в частном доме живет, а сестра в Мариуполе в разбитом доме, уже мне как люди сказали.

Людмила Бастрига, переселенка:

Спасибо большое Украине, честно, это вот от души. Я сама Донецкая, сказал уже Валерий Васильевич, ну язык не виноват, русский язык не виноват, но знаете все больше и больше хочется українську мову изучать. Знаете правильно, щоб красиво, потому что такая боль, вот, и такая несправедливость.

Тут в Кропивницькому в гуманітарному центрі ця та інші родини біженців отримують найнеобхідніше: продукти, одяг, взуття, засоби гігієни. Наразі тут волонтерять сім десятків людей, і більшість з них - це ті, хто також полишив свої домівки. Валентин вивіз з Харкова свою родину, однак його батьки виїжджати відмовились.

Валентин Морозов, переселенець-волонтер:

Кожен раз як розмовляємо з батьками, то сльози, сльози, шумно в нас, шумно. Єднатися і триматися дуже важливо, бо це морально вбиває нашого ворога, він дуже хоче, щоб ми сварились, але дзуськи. По-друге, тут у центрі багато волонтерів, які переїхали, бо ніхто ніколи так не зрозуміє ту людину, яка втратила все і приїхали з чим є.

Довелось виїхати з Харкова і родині Олександра.

Олександр Лобанов, переселенець-волонтер:

Забрали дітей і поїхали сюди. Домівку залишили, родители зараз там остались, каждый день сподіваємось поїхати обратно.

Щоденно Кропивницький гумцентр надає допомогу з пів тисячі родинам.

Інга Дуднік, керівниця ГО "Територія успіху", організаторка гуманітарного центру:

Така допомога, це по-перше, дає людям можливість відчути знаєте, ґрунт під ногами, відчути, що вони не кинуті сам на сам зі своїми проблемами. Це перше, що людям потрібно. Найтяжче бачити очі дітей, яким по 3-5 років, дошколятка, да, а у них очі, як у людей проживших вже вік.

Історії людей, які вирвались з пекла, тут у гуманітарному центрі також намагаються задокументувати. Аби весь світ та нащадки знали про злочини росії-агресора.

Олена Горобець, координаторка Кропивницького гуманітарного центру:

Ми з першого дня розуміли, що треба не лише надати цю першу допомогу, тобто продукти, а й можна поспілкуватися, тобто люди самі розповідають нам ці історії, ми почали записувати ці відео і робити контент для соцмереж, для поширення і в Україні, і за кордоном, ми одразу оснащуємо їх субтитрами англійською мовою.

За два місяці війни у Кропивницькому прихисток знайшли щонайменше сто тисяч вимушених переселенців.