Волонтери допомагають мешканцям Одеси облаштувати бомбосховища [ Редагувати ]

Облаштовувати бомбосховища взялися і в Одесі. Там волонтери почали допомагати мешканцям спальних районів організовувати захисні укриття у підвалах багатоповерхівок. На жаль, зробити це можна далеко не в кожному будинку. Тож як діяти, приміром, у великому спальному районі Селище Котовського, де мешкає триста тисяч, і офіційно - є лише одне сховище на 150 людей? Тему продовжать мої колеги.

Це імпровізоване сховище у підвалі шістнадцятиповерхівки - нетипове для спальних районів Одеси. Мешканцям пощастило, що у цоколі розташована церква, яка давно облаштувала приміщення та готова стати прихистком. Єдине - у залі, де можуть сховатися люди, є невеликі вікна.

Будем делать мешки, закрывать окна.

Мешканці звернулися до волонтерів, щоб дообладнати сховище необхідним.

Ігор Бочков, волонтер:

Це засіб самовідкапування, елементарний шансовий інструмент. Щоб вам не довелося робити руками, пальцями, а за допомоги лому чи лопати.

Для підвалів, де немає можливості облаштувати вбиральню, волонтери закупили пластикові діжки.

Ігор Бочков, волонтер:

Щонайменше ви можете поставити в себе в подвалі, захисній споруді таку бочку. Можете засипати туди певну кількість септика, опілок. Поставити поруч два відра.

Після трьох місяців війни, ситуація зі захисними спорудами в Одесі, кажуть волонтери, ахова. Загалом їх 72. Але більшість - у центрі міста. А ось, у великому спальному районі Селище Котовського, за даними мерії, лише одне повноцінне бомбосховище на 150 людей. І один паркінг новобудови, який офіційно погодився приймати сусідів. Все це - на триста тисяч населення. Тож, кілька громадських організацій об'єдналися, та почали допомагати мешканцям облаштовувати сховища в підвалах. На жаль, це можливо не скрізь.

Цим підвалом мешканці будинку по вулиці Бочарова навіть пишаються. Адже він чистий та доглянутий. Але спускатися донизу не поспішають.

Людмила Галишева, мешканка багатоповерхівки:

Внук, ему три годика. Он хватает, когда тревога: бабушка, бабушка, тревога, давайте. Во-первых, с 14 этажа сложно спуститься. Но! Некуда спускаться!

За всіма нормами цей підвал не може бути укриттям.

Тетяна Пташковська, голова житлового кооперативу:

По закону мы права не имеем людей сюда пускать. Потому что у нас нет второго выхода и у нас нет вентиляции. То есть, это - братская могила, если не дай бог что. Если спустится много людей, это - от силы пять минут. А дальше - все трупаки, дышать-то нечем будет.

Голова кооперативу каже: в перші ж дні війни звернулася до районної адміністрації, із запитанням: як захистити мешканців. Отримала відповідь: шукайте інформацію в інтернеті.

Тетяна Пташковська, голова житлового кооперативу:

Мониторьте, пожалуйста. Там вся информация есть. Мы этим заниматься не будем. Это на усмотрение ваших жильцов дома.

Мешканці сходили до паркінгу найближчої новобудови - отримали відмову. Тому зробили для власної безпеки те, що могли.

Тетяна Пташковська, голова житлового кооперативу:

Мы закупили 60 огнетушителей на каждый этаж. Мы закрепили людей, которые молодые за бабушками, которые живут самостоятельно. Стена тревоги - они знают куда: к бабулечкам заходят. Их рассаживают.

В підвалі є кілька кімнат, які б могли слугувати укриттям.

Если был один выход там - один - здесь, шансовый инструмент, воздуховоды. Эти помещения могли бы спасти какое-то количество жизней.

Але, щоб дістатися цих кімнат, потрібно пролізти крізь лабіринт труб. Взяти на себе облаштування сховища мешканці будинку готові. Волонтери допоможуть з обладнанням. Але замовити проєкт і зробити вентиляцію та другий вхід у підвал - занадто дорого. Тож жителі цієї та сусідніх шістнадцятиповерхівок проводять повітряні тривоги у коридорах та тамбурах. Хоча розуміють: від прямого влучання в будинок - це не захистить.