Життя родини маріупольських журналістів розділилося у березні: загинув талановитий оператор Віктор Дєдов [ Редагувати ]

Маріуполь - місто, яке живе на карті. А люди житимуть - у пам'яті. Життя родини маріупольських журналістів Віктора і Наталії Дєдових розділилося 11 березня. Цей день забрав життя Віті - талановитого оператора. А в нашій редакції працює його рідний брат Володимир - також оператор. Тож для нас ця трагедія - особлива.

Про них кажуть "справжня телевізійна родина". Він - телеоператор. Вона - журналіст. 24 години разом. На роботі та вдома.

Напередодні того дня майже весь тиждень російська армія нещадно обстрілювала Маріуполь. Били звідусіль: з неба, з моря та з землі.

Наталя Дєдова, журналістка з Маріуполя:

Мы были дома. Я, Саша, моя мама, свекр и Витя. Потом я говорю: давайте пойдем поедим. И мы пошли кушать. Это был борщ, который мы сварили на костре накануне.

То була п'ятниця, 11-те березня. Десь опівдні. Наталя згадує - за вікном стояла тиша. Але якась тривожна.

Потекла кровь. Передо мной бетонная пыль, падает потолок на нас, какие-то конструкции.

Олександр, син Віктора Дєдова:

Я сидел с папой на кухне, когда прилетел. Я встал, пошел к деду, и тогда прилетает второй снаряд.

Всюди пил. Скрегіт. Родина намагається схопити якісь речі та документи й бігти на вулицю. Якоїсь миті Наталя розуміє - її Віті поруч немає.

Я была уверена, что Витя не может не быть! Я забегаю в коридор, я его вижу: он лежит в коридоре, он уже мертвый.

Вона вимушена була піти, залишивши вдома під уламками скривавленого чоловіка.

Мы ушли к друзьям, из их дома, второго этажа, были видны наши окна. Мы лежали, мы обнимали друг друга, сначала страшно, потом холодно…

Весь час Наталія із сином сподівалися, що от-от прийде він та забере своїх найрідніших із підвалу.

Наталя Дєдова, журналістка з Маріуполя:

Саша говорит: я успокаиваю себя тем, что он просто потерял сознание, а потом когда мы ушли, он очнулся и он тоже ушел нас искать. Ему так легче. Витя был, был и есть.. Мы понимали, что еще день и мы там останемся навсегда. Хотелось жить тогда. И через три дня папало в этот дом, где мы были.

Коли зрозуміли, що ворог цинічно знищує їхній рідний Маріуполь, вони наважилися тікати з міста. Але ще треба було попрощатися з чоловіком і татом. Вони мали повернутися до свого дому.

Но я не смогла зайти. Мы полчаса ломали дверь. Я кричала, чтобы они открыли, чтобы я простилась. Я не понимаю, я говорю так, что Витя не пустил в квартиру. Он не хотел, чтобы я это еще раз видела.

І наступного дня вона також не змогла повернутися до Віті. Будинок знову потрапив під обстріл.

Загорелся дом. Он горел два дня. Война - сначала Витю убили, потом Витю спалили. Все.

Олександр, син Віктора Дєдова:

Для меня он запомнится прекрасным светлым человеком.

Мне приснился сон, как-будто, мы заходим в нашу квартиру, лежит папа в коридоре, пытаюсь разбудить, а он открывает глаза, улыбается и говорит: "А чего ты меня за лицо трогаешь". Как все он так говорил, улыбается и обнимает меня.

Вони пішли разом. Але без нього. І тепер Наталя подумки постійно вибачається перед Віктором, що так і не змогла його поховати.

Мы его хотели похоронить как-то, но как? Как вынести человека? Как его закапывать?

Він назавжди залишився у своєму будинку та у своєму місті.

11 марта - когда у меня нет мужа, нет города, мне сейчас кажется, что нет будущего.

Про таких, як Віктор, кажуть: він оператор від Бога. Бо бачив те, що не можуть бачити інші. І ділився з усіма тим, що бачив! Багатьох нинішніх професіоналів навчав саме він. Готовий годинами розповідати про свою улюблену роботу, якій віддавав усе життя.

Так може знімати лише людина, яка по-справжньому закохана у своє місто. І це не банальні слова! Найулюбленіші вулиці та проспекти… море… театр… захід сонця. Вітя міг би розповісти про найкращий Маріуполь іще багато. І показати... Як російська армія вбила десятки тисяч маріупольців, як стерла з лиця землі місто, як цинічно скинула бомби на пологовий будинок і драмтеатр, як тримали сотні тисяч людей у заручниках, перекриваючись живим щитом!

Наталя Дєдова, журналістка з Маріуполя:

На карте Украины город Мариуполь есть, но ты понимаешь, что его физически уничтожили. У каждого своя трагедия в этой войне, свой путь, наверное возрадиться, главное, найти силы.