Тайра: я бачила таке, що нормальній людині уявити таке не можна [ Редагувати ]
Юлія Паєвська, вона ж легендарна Тайра, волонтерка-парамедик. Після полону і катувань вона відновлюється у Великій Британії - Тайра готується до змагань для ветеранів "Ігри воїнів" у США. Що змінилося у її свідомості після знущань окупантів та за яких умов, на її думку, варто сідати за стіл перемовин із росіянами.
Про це і не тільки поговорила з Тайрою наша спеціальна кореспондентка Світлана Чернецька. Подивіться.
Ми зустрічаємося із Тайрою у англійському курортному містечку Брайтон. Разом з іншими українськими ветеранами, вона тут на тренувальних зборах перед змаганням "Ігри воїнів". Прогулюючись набережною, Юлія пригадує, яким було її мирне життя до 2014 року.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
До майдану я була президентом федерації, я викладала айкідо, я їздила по всій Україні, їздила закордон, дуже багато навчалась, у провідних майстрів-японців, також я займалась дизайном, багато чим я займалась в своєму житті, я вважаю, що жити треба цікаво. У мене в дитинстві були кілька мрій: що я буду спортсменом, що я буду тренером, що я буду військовим, що я буду хірургом або травматологом. Іще була в мене мрія бути геологом, ну це точно не справдиться, а всі інші - або повністю, або частково якось …так що будьте обережні зі своїми мріями, вони здійсняться - або навпаки, - або мрійте достойно, щоб було що згадать.
Медична кар'єра Юлії розпочалася на Майдані вісім років тому.
Юлія Паєвська парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
В мене купа друзів на майдані, звичайно я підтримувала майдан, і коли виникла потреба саме в медиках, бо вдень було дуже багато всіх, а ввечері чи пізно вночі, дуже мало медиків було. Я так собі вирішила, що буду приходити ввечері і чергувать, ну і так стала медиком. Я не маю медичної освіти і для того, щоб бути парамедиком, вона і не потрібна. Я прошла ще до майдану кілька курсів надання медичної допомоги для цивільних, а вже потім після майдану Олексій Арестович запросив мене в свій проект, він називався "Народний резервіст".
Це був такий собі курс "молодого бійця". За максимально короткий термін добровольців навчали усього, що потрібно на війні. Спеціально для цього проєкту, на базі західних джерел, Тайра розробила свій курс тактичної медицини. Проводила тренінги для майбутніх вояків, як вижити на полі бою самим та врятувати якомога більше побратимів. Потім з цим курсом поїхала волонтеркою на фронт.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Здобувала там якісь знаряддя медичні, джгути, звичайно, була дуже серйозна потреба в цьому. Ну а потім мені підігнали одну машину евакуаційну, потім другу, з'явились мої друзі, які сказали, ми будем тобі допомагати, і так зібрався цей підрозділ "Ангели Тайри", сам собою, я теж там, це сталось само собою, так сталось, що я там командиром стала і ми дуже ефективно працювали. А далі я пішла на контракт, це 18 рік. Два роки я була на контракті.
Весь цей час Тайра працювала поблизу та в самому Маріуполі. Спочатку керувала добровольчим медично-евакуаційним підрозділом "Ангели Тайри", а згодом - командувала евакуаційним відділенням мобільного шпиталю - це вже за контрактом зі Збройними силами України.
Юлія Паєвська парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Потім контракт закінчився і я не стала поновлювати, бо на той час вже бойові дії, вже був 20 рік, вже були такі, і військові справлялись дуже непогано, я подумала, що вже і без мене впораються і потроху почала проект згортати, віддала спершу одну машину на евакуацію в 503 бат, і потім шукала, куди я інші віддам, кому більш потрібні і всю цю амуніцію, все-все це роздать, але широкомасштабне вторгнення вирішило інакше.
Зосім випадково 24 лютого Тайра була в тому ж таки Маріуполі.
Юлія Паєвська парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Ми з Сєржем Марком поїхали на фронт відвезти. Я медицину, він по своїй спеціалізації. У нього було місце під медицину для медиків військових і каже - є ще місце і для тебе, якщо хочеш, давай проїдемся в Маріуполь. Я кажу, чудово, я побачу всіх, прекрасна ідея, пригнули в машину і поїхали. І ми приїхали 23-го ввечері пізно, тільки полягали спать і вже війна нас розбудила.
Щойно почула перші вибухи, Тайра поїхала до місцевої лікарні.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Прийшла до командира, кажу - допомога потрібна? Він каже - та, ставай на сортування. І майже три тижні я була на сортуванні. Це коли іде потік поранених і треба дуже швидко зорієнтуватись кого куди направити залежно від ураження, від ступеня ураження, це така специфічна річ, вимагає не стільки освіти, хоча освіти теж, але більше навіть досвіду, а досвіду у мене дуже багато.
До рук окупантам волонтерка потрапила, коли їхали так званим "зеленим коридором". Його організовували для вивезення цивільних у Запоріжжя.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Вже почали обстрілювати госпіталь, 15-го числа ранком були вже прильоти, мінометка працювала по госпіталю. Я зрозуміла, що треба, ну там в госпіталі в підвалах були цивільні - жінки, діти, я зрозуміла, що якшо вже почали осбтрілювать, то на цьому не зупиняться, через кілька годин обстріл повторився, мене трошки підконтузило, ну не сильно, так, трошки, але на попередні контузії лягло не дуже добре, я тоді взяла автобус, маршрутний, по Маріку ходив, здається 10 номер, боюсь збрехати. І всі, хто хотів, жінки та діти я туди загрузила, було також двоє сиріт, котрих нам привели десь на початку березня. І на блокпосту нас зупинили для перевірки документів, вони взяли мої документи, побігли там в прміщення, повернулись вже з якимись планами, всьо, мене забрали і почалась ця епопея тримісячна .
Про той період Юлія воліє не говорити. Що більше часу минає, то менше деталей вона розповідає.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Я була під катуванням, мене катували, як я не можу озвучувати, не можу сказати. Я бачила таке, що нормальній людині уявити таке не можна. Я бачила, я чула, в сусідніх камерах, відбувалося багато речей. Окрім того, що я не можу про себе розказувати, про ті моменти я теж не можу говорити, через те, що треба з'ясувати - хто конкретно це робив. Поки не з'ясовано, я не можу це озвучувать. Казали, що ми тебе все одно розстріляємо, що тобі не жить і мозок мій мені казав, що я звідти не вийду, але чомусь я вірила, що все закінчиться добре, я не знаю чому, є просто речі, які ти відчуваєш, хоча надії просто не могло бути жодної, але сталось те, що сталось, і це диво, я думаю, що диво мого спасіння, я може не варта того, мені постійно.., я не можу гуляти, насолоджуватися оцим усім, цим сонечком і цим морем, через те, що мої побратими сидять зараз в кам'яних мішках і піддаються тортурам, їм реально загрожує те саме, що й мені - смерть. І я дуже стараюсь зробити так, щоби змінити те, що запланували промосковські сили і росіяни.
Після катувань Тайра провела три тижні в лікарні. І зараз ми йдемо з нею сісти у затінку та випити лимонаду. Вона все ще не повернулася до минулої фізичної форми, дуже швидко втомлюється. І до полону в Юлії були проблеми зі здоров'ям, зокрема після бойового поранення, вона має протези у суглобах. Але про фізичні та моральні травми волонтерка розповідає мало.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Мій дід, який пройшов Другу світову - полковник авіації - він за всю блокаду Ленінграду, яку він був там, розповідав всього лиш два випадки і вони такі... смішні. Я тоді дуже на нього ну, не злилась, мені було дивно, чому він не розповідає більше, а тепер я розумію чому. По-перше, як би я не пояснювала, просто для того, щоби розказати якийсь епізод на дві хвилини, мені вам треба дві години пояснювати що до чого, про що йде мова, чому так, а по-друге, все одно ви не зрозумієте, тобто ви зрозумієте мозком, але не відчуєте цього. Тобто це можуть стовідотково відчути тільки ті, хто пройшли через те саме.
І зараз Юлія якраз в оточенні саме таких людей - які розуміють її без слів. Це учасники національної збірної ветеранів, які вже за тиждень поїдуть на змагання Warrior Games - "Ігри воїнів" до Штатів.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Набагато краще, я вже стала краще спати, майже шість годин я вже сплю, це круто, я спілкуюсь з хлопцями з команди, з дівчатами, яких я дуже люблю, це як один такий підрозділ на фронті, ми всі там поранені, всі з якимись ураженнями, хтось з психічними, хтось з фізичними і надзвичайно бути в такому середовищі під час відновлення. Зараз спортивні досягнення на такому дуже посередньому рівні, але це краще, ніж лежать в лікарні або в госпіталі і себе жаліти, розказувать всім, що в тебе ПТСР, пожалійте мене бідненьку, ну так, я там маю проблеми по здоров'ю, але це не означає, що я себе жалію і я там себе обмежую, допоки моє тіло в змозі працювати, я буду працювати.
Попри фізичні обмеження, Тайра змагатиметься одразу у чотирьох видах спорту: плавання, стрільба з луку, кульова стрільба з гвинтівки та паверліфтинг. І зараз вона посилено тренується.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Першочергове завдання у мене зараз - виступити на Warrіor games, я не розраховую на перемогу, через те, що я дуже слаба ще зараз і це абсолютно не той рівень, який був до полону. Але все одно я вийду і я думаю, що вже те, що я вийшла там на ту доріжку в басейні, або що я взяла лук в руки і почала стріляти - це вже перемога над собою, себто це і є ідея Invictus games, Warrior games, головний меседж цих змагань, що перемога мусить бути над собою і ми мусимо просто показати силу духу і показати, що наші тіла мають обмеження, а наш дух жодних обмежень немає. Так і Україна, дух наш - абсолютно непереможний.
Тайра запевняє, що лише завдяки спорту пережила жахіття полону. Бо якраз була на піку фізичної форми - готувалася до "Інвіктус геймз" - "Ігор нескорених", під патронажем принца Гаррі. На ці змагання у Гаазі вона так і не потрапила, була в ув'язненні окупантів. Але, щойно почула, що встигає на "Ігри воїнів" у США - похапцем виписалася з лікарні.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Я одразу подзвонила менеджерам команди і спитала чи я в команді, чи може взяли когось на моє місце, мені сказали, нє, ти шо Тайра, твоє місце в команді вільне, ми чекаємо тебе. Я сказала, ну тоді я іду до вас. Я думаю, що це правильне рішення було, через те, що саме спорт мене все життя витягував з будь-яких проблем по здоров'ю. Я спортом займаюсь з шести років, я вже знаю, як моє тіло реагує на будь-які навантаження, як воно збирається, коли треба зупинитись аби не перевантажитись, ну і я сама тренер, я трошки знаю, як це робиться.
На подальшу боротьбу Тайру надихнув принц Гаррі. Як виявилося, він пильно стежив за її долею. І подзвонив їй привітати з визволенням із полону.
Юлія Паєвська парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Він сказав, що сім'я "Інвіктус" ніколи своїх не кидає, і це правда, сказав, що він дуже радий, що це так все вийшло, що все зрослось, що я на волі. Побажав, найскорішого одужання, я сказала, що він мене надихає, що я буду пробуватись на наступний рік на "Інвіктус геймз", якщо я пройду в команду, що я планую поїхати на "Інвіктус" наступного року, він сказав, звичайно, я буду дуже радий, таке спілкування, нічого такого незвичайного, але те, що він зателефонував, це надзвичайно. Хто я така, я просто парамедик. Я була вражена, це честь, звичайно, для мене. Я дуже вдячна йому за саму ідею "Інвіктус геймз", бо він дуже допомагає пораненим повернутись до життя, він надзвичайно фантастична людина, він такий щирий, от він не вдає, що він такий, він такий і є.
І на батьківщині принца Тайра переконується - якою сильною є підтримка України навіть серед пересічних британців.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Підтримка фантастична, майка наприклад, я йду десь по місту: а ви з України, ой, ми вас підтримуємо і там, "це так несправедливо, що росія напала", вони абсолютн правильні меседжі транслюють і дійсно круто підтримують, фантастично. Ми зараз знаходимось в такому центрі для ветеранів і там є також в цьому центрі ветерани Другої світової і одна є жінка, їй сто років, вона на ходунках пересувається, дуже старенька, але вона така олд-скул така, я захожу в ліфт, вона вже там, вітаюсь, вона каже так, роздивляється мене так, каже,"а ти з України?", я кажу "та", "наваляйте там їм, що вони собі дозволяють, вони здуріли, треба шось з цим робити". І така підтримка дуже емоційно і дуже щиро, це дуже надихає.
У Британії Тайрі стало в нагоді знання англійської мови. Бо отримала можливість розповідати про звірства окупантів та страждання наших полонених.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Я дуже багато спілкуюсь з впливовими людьми, тими, хто може допомогти Україні і я доношу ці меседжі в приватному спілкуванні, дуже-дуже стараюсь, щоб мене почули.
Сама Юлія із російськомовної родини, але вільно спілкується і російською, і українською. Вважає, зараз не час для дискусій - хто і якою мовою має розмовляти в Україні.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Нам принципово захистити країну, позбутися цього ворога, а перехід на українську мусить природно відбутися. Взагалі я вважаю, що українці повинні вільно володіти як мінімум двома мовами - це українська та англійська.
Сама ж вона готова усіма мовами розповідати, з ким мають справу українці, і чого слід чекати світові від росії.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Я несу меседж, що це є загроза всьому цивілізованому світу, це не тільки для України безпосередня загроза, бо наступні будуть Польща і Прибалтійські країни та далі я не думаю, що вони спиняться навіть на Німеччині. Те, що я там чула від них - вони вважають, що весь світ має підкоритись "вєлікай рускай ідєє", сприйняти це і вклонитись. Це мені так говорили. Поки мене чують - треба говорити, треба розмовляти з людьми, давати інтерв'ю, з посадовцями, спілкуватися, бо ніхто не розкаже так, як хто пройшов через це, що там відбувається взагалі, бо це навіть не концтабір, це як середньовіччя.
Про майбутнє Тайра не думає. Каже, й раніше не любила будувати планів, а зараз і поготів.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Я дуже люблю таку приказку, що хочеш розсмішити богів - розкажи їм про свої плани. Я не мала ніколи ніяких планів чи не уявляла собі майбутнє, я просто знала, що треба робить - відповідаючи на вимоги часу, я роблю те, що я відчуваю, те, що треба. Тобто я завжди беру напрямок - де я буду найкорисніша, найефективніша і рушаю туди. Це означає, що я добре відчуваю потреби часу і країни, як і всі волонтери.
Юлія зізнається, що дуже хоче повернутися на фронт. Бо знає, що могла б і далі рятувати життя нашим воїнам. Але мусить бути реалісткою.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Звичайно, я ще не в суперформі, завдяки спорту я відновлююсь дуже швидко, але я супершвидко втомлююсь, в мене болі там, ціла купа обмежень ще по здоров'ю, я не можу повернутися на фронт, тому що я буду тягарем підрозділу, в який я б попала, нащо такий юніт на фронті, це абсолютно незрозуміло. Я дуже відповідально ставлюся до задач, якби я хотіла піару, я б там взяла той бронік, побігла фоткатись на фоні окопів і танків, але я вважаю, що треба відповідально до цього ставитись, що ти робиш в цьому житті.
Хай як банально це звучить, але полон поділив її життя на "до" та "після". Але Тайра не закрилася і не накопичує в собі ненависть до кривдників.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Я стала … я більше людям прощаю. Менше нетерпимості в мене зараз. Бо я розумію, наскільки людина слаба і я бачила забагато всього. Людська істота дуже слаба і потребує підтримки й допомоги. Я їх сприймаю як пацієнтів, от тих, хто зі мною те витворяв, ні, вони звичайно вороги, але я не відчуваю ненависті взагалі, мені так дуже важко щось, ненависті немає. Я їх сприймаю, як невиліковно хворих пацієнтів з ураженням мозку. Я ніколи не злюсь на пацієнтів, ну що на них злитись - вони хворі. Лікувати - це я не думаю, що це допоможе, немає такого лікування, не існує.
Тайра не сумнівається в тому, що Україна переможе. Щоправда, додає: ціна цієї перемоги буде дуже високою.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Це буде дуже дорого, дуже дорого, і коли кажуть, що, а та ми їх швиденько, ні, я не дуже добре ставлюсь до таких висловлювань, через те, що це нівелює жертви нашого народу, наших збройних сил, всі ці смерті й тортури, і страждання, через які проходять кожен окремо - це великий подвиг, те, що роблять зараз, і не ми це почали, наша справа абсолютно правильна і жодного сумніву тут не може бути.
Найбільше їй болить доля полонених. Каже, потрібно робити усе, щоби витягнути їх із рук катів.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Я думаю, що ми могли б зголоситись на перемовини, наприклад, якщо вони віддадуть всіх наших бранців, просто сісти за стіл перемовин, це не значить, що ми погодимося на якісь там умови, просто, щоб ми зголосились з ними поговорити, а там вже, якщо повернуть бранців, я абсолютно буду щасливою. День там - це рік життя. Кожен день вартує року життя, надзвичайно важко.
А поки Тайра закликає не здаватися. І тримати курс на перемогу.
Юлія Паєвська, парамедикиня, волонтерка з позивним "Тайра":
Ми мусимо боротись, у нас класно виходить, я пишаюсь своїм народом і відсіччю, яку дають і збройні сили, і добровольці, і нацгвардія, всі-всі-всі і маю надію, що буде більша допомога по зброї від союзників, я думаю, що нам варто опиратись далі і забрати назад свої території і на кордоні ми можемо зупинитись, видохнути та почати відбудовувати все це, бо перемога буде тільки початок, треба буде будувати далі країну, країну моєї мрії - вільну, свободну, квітучу і це не просто слова, я свято в це вірю.