Кризові психологи допомагають постраждалим від війни [ Редагувати ]

Близько 60% українців, за даними Міністерства охорони здоров'я, потребують психологічної допомоги. Насамперед для того, щоби подолати пов'язаний з війною стрес і наслідки пережитих травматичних подій.

Кризові або ж екстремальні психологи нині одні з найбільш необхідних фахівців. Працюють вони у поліції та підрозділах рятувальників. Психологічна команда ДСНС Одещини складається з самих дівчат, єдиний чоловік - водій спеціально обладнаного авто.

Кризові психологи допомагають постраждалим від ракетних обстрілів, морально виснаженим рятувальникам, опановують власні емоції й навіть, заспокоюють кореспондентів. Марія Тарасова спілкувалася з командою.

Тут у нас є підгузки для одного, двох, трьохмісячних дітей. Ситуації бувають різні, якщо це масова евакуація, то люди виходять в халатах, майже голі.

Валерія демонструє спеціалізовану машину, в якій психологічна служба ДСНС Одещини надає підтримку постраждалим. Під рукою все, що може терміново знадобитися, щоб заспокоїти та допомогти.

Тут у нас є ковдри. І термоковдри, які утримують температуру. Тільки для цього потрібне спочатку розігріти людину.

Дівчата зазначають: в багатьох регіонах такої машини немає. А вона зараз потрібна. Навантаження на екстремальних психологів постійно зростає.

Ольга Деменнікова, психолог Гу ДСНС України в Одеській обл.:

Більше стало виїздів, і більше постраждалих, особливо в стані острого горя, коли людина втрачає своїх любимих, близьких.

Зруйновані багатоповерхівки, приватні будинки, дачі, бази відпочинку. Кожен виїзд на місце ліквідації наслідків ракетного обстрілу - це десятки шокованих людей, які будь-якої миті готові впасти в паніку.

Майя Грінько, керівниця психологічної служби Гу ДСНС України в Одеській області:

Коли панічні настрої, гострі стресові реакції передаються від одної людини до іншої. Якщо там знаходиться група людей, то заражається група. Одне з наших завдань не допустити, перервати це групове зараження.

Тож хтось із команди психологів спостерігає за скупченням людей на місці трагедії. Інші працюють індивідуально - відокремлюють тих, хто перебуває у найгіршому стані, і починають спілкування.

Страшно, дуже страшно. Робила все життя ні на що. Нуль, нуль.

Люди втрачають рідних, дах над головою, господарство, яке годувало родину, все те, що складало сенс життя. Через це їхнє тіло перестає нормально функціонувати. Просто на місці трагедії, озброєні лише пляшками води, психологи навчають постраждалих простих технік саморегуляції.

Майя Грінько, керівниця психологічної служби Гу ДСНС України в Одеській обл.:

Людина, часто-густо, перестає дихати. Завмирає або в неї частіше. І ми вчимо людину дихати знову. Тут же у нас підключається вода. Мозок сприймає: коли в тебе є вода, їжа - це базові потреби людини, таким чином це - не є загроза для виживання. І плюс ми будем підсоєдиняти ще і ковтання. Ковтання, яке заспокоює. Як діти: сосуть палець, сосуть соску.

Короткий вдих, довгий видих та ковток води можуть повернути людину до життя.

Вдих-видих. Ковток. Дуже повільно - маленький ковточок. О таких ковточків, якщо це криза, якщо це травма, стрес дуже великий потрібно зробити до 20. І наш стан стане стабільним, спокійнішим.

Психологи навчають технік самоконтролю та релаксації й рятувальників. Тренінги можуть тривати і по пів року - навички доводять до автоматизму. Але чоловіки не скаржаться.

Андрій Скрипка, керівник караулу Сьомої Держаної пожежно-рятувальної частини:

Ми завжди, завжди приїздимо першими на всі виклики. Рятувальник приїжджає: він і рятує, дістає, виводить людей, він надає першу психологічну допомогу. Доки не приїхали наші психологи, надає домедичну невідкладну допомогу.

Особливо важко опанувати себе та допомагати людям, коли серед загиблих - діти.

Ребенок, 13 лет, он так старательно учился, он в подвале сдавал экзамены, так переживал, когда ему учительница что-то не то сказала, он не вложился по времени (плаче, віідвертається) Это - кошмар полный.

Такі трагедії "ламають" захисні механізми не тільки родичів, а й самих рятувальників.

Аліна Ніколенко, психолог Гу ДСНС України в Одеській області:

Якщо в рятувальника маленька дитина, а серед загиблих була маленька дитина, він може проєктувати це - на себе. Він може думати: "а що б було, якби це сталося з моєю дитиною" від цього можуть з'являтися тривожність, депресивність, нав'язливі спогади.

Є шанс, що людина відновиться самостійно, як ні - психологи починають діяти.

Аліна Ніколенко, психолог Гу ДСНС України в Одеській обл.:

Якщо він знає. Як собі допомагати, знає певні техніки стабілізації, самодопомоги за ці два-три дні він можливо допоможе собі сам. Якщо пройшло декілька днів, а те, що турбує, нікуди не зникло, не пройшло, тоді ми вже працюємо або індивідуально, або в груповій формі.

Іноді, зізнаються психологи, втрачають рівновагу і вони.

Ольга Деменнікова, психолог Гу ДСНС України в Одеській області:

Буває. Коли це стосується діточок. Це дійсно важко. Але ми повинні швидко себе опанувати та продовжувати допомагати людям. Ми знаємо, як це робити, щоб не пускати в себе. Не пускати до своїх домівок.

Таке вміння швидко опанувати себе у стресовій ситуації обов'язкове для кризових психологів.

Майя Грінько, керівниця психологічної служби Гу ДСНС України в Одеській області:

Екстремальний психолог повинен бути у стабільному психоемоційному стані. Тільки у такому стані ти можеш допомогти людям, які знаходяться в гострих стресових ситуаціях. В нас дуже багато гарних, професійних психологів, але небагато психологів, які можуть утримувати свій психоемоційний стан у гарному стані під час масового людського горя, масових людських втрат.

І якщо вдається запобігти катастрофі, допомогти людині, що втратила найдорожче, дати їй опору і нові цілі, приходить вдячність.

Майя Грінько, керівниця психологічної служби Гу ДСНС України в Одеській обл.:

Знаєш, як нам дякують? Наприклад, одна з мам, яка втратила доньку. "Я дуже дякую тобі, тому що я не закінчила життя самогубством". Або батько, який втратив сина подякував так: "дякую тобі, що ти знову навчила мене говорити, навчила мене ходити!"