Одеська кіностудія організувала благодійний фестиваль на підтримку переселенців [ Редагувати ]

В Одесі місцева кіностудія організувала благодійний фестиваль на підтримку переселенців. Гроші збирали для дітей, які через російську агресію вимушено покинули свої домівки.

Кульмінацією став показ фільму "Чому я живий" про окупацію Маріуполя під час Другої світової війни - і історичні паралелі між цими подіями та сьогоденням - вражають. Андрій Анастасов докладніше.

Доброчинна акція пройшла на території легендарної Одеської кіностудії. Гості фестивалю залишали пожертвування для дітей-переселенців. Кошти підуть на придбання одягу, канцтоварів та організацію їхнього відпочинку.

Вікторія Проскурня, відвідувачка фестивалю:

Це тема болюча, але ми, здається, до кінця ще не усвідомлюємо, чим вона в майбутньому може нам відгукнутися. Тому завдання зараз - надати дітям ту підтримку, той захист, щоб якомога мінімізувати ті наслідки війни, які можуть бути.

У центрі заходу - післяпрем'єрний показ кінострічки "Чому я живий" режисера Віллена Новака. Фільм був знятий на кіностудії два роки тому та розповідає про життя Маріуполя під час Другої світової. Сюжет заснований на реальних подіях.

Там це: я бачив танки з хрестами на проспекті Республіки - то виходить, що вони нас захопили! Гади!

Окупація, люди, які ховаються по підвалах, репресії, колаборанти та розстріли… Якщо порівняти той Маріуполь та теперішній, то хіба що уніформа у загарбників інша, та руйнування зараз масштабніші. В режисера - важкі почуття на серці.

Віллен Новак, кінорежисер, Народний артист України:

Дуже болючі, дуже болючі! Серце болить, голова болить - за тих людей, які там, це ж я знав багатьох людей - дуже болить! Я хочу, щоб там місто це Було. Хай воно буде, коли мене вже не буде, але хай воно буде!

На фестивалі говорили про те, які висновки має зробити суспільство. Адже після Другої світової вважалось, що агресія подібного масштабу не може повторитися.

Андрій Осіпов, керівник Одеської кіностудії:

Так ось в нашому фільмі про події Другої світової війни там також є така недовіра, там один з героїв каже: ну, не може бути такого, щоб всередині Європи цивілізовані люди розстрілювали інших людей тільки за те, що вони не тої національності. Може! Може так статися, що росіяни розстрілюють українців!

У фільмі розповідь ведеться від імені маленького хлопчика Євгена, який на власні очі побачив жахіття тої війни. А нині фестиваль відкривав іншій маленький хлопчик. Семирічний Тимофій від російської агресії тікав з Миколаєва.

Тимофій Пінов, переселенець з Миколаєва:

У нас же Николаев идет через речку Ингул, и иногда перекрывали мост и открывали. Мы очень боялись, что если его откроют на непонятно какое время, может быть наступление мы можем остаться в большой опасности и мы уехали из Николаева.

До Одеси хлопчик переїхав зі своїми батьками - власне для таких дітей як він і був організований збір коштів. Але не лише фінансової чи гуманітарної допомоги потребують переселенці, каже мати Тимофія. Вкрай важлива і моральна підтримка. Іноді просто - добрі слова.

Валентина Пінова, переселенка з Миколаєва:

Люди покинули рідні домівки, їм потрібне спілкування - вони тут чужі в цьому місті, в них тут немає ні знайомих, нікого, а от коли люди згуртовуються, спілкуються, коли для них щось таке приємне роблять, якійсь невеличкі, може, заходи, бесіди, якійсь зустрічі - то це допомагає людям відволіктися.