Здригається земля і дрижать вікна: як виживають люди у фронтовому Торецьку? [ Редагувати ]
Торецьк. Смертельне дихання війни місто відчуває вже дев'ятий рік поспіль. І всі ці роки, попри обстріли, що не вщухають там ані вдень, ані вночі - живуть люди. Шістнадцять тисяч!
Далі репортаж мого колеги - воєнкора Ігоря Левенка - з прифронтового міста.
При таких обстоятельствах ми живем. Страшно, когда єто все закончится… И ехать некуда.
Настільки потужні вибухи і лунає така канонада, що тут, у місті Торецьку, за кілька кілометрів від самої лінії фронту, здригається земля і дрижать вікна.
Місто, яке вже дев'ятий рік відчуває смертельне дихання війни… Тут майже на кожній споруді її страшні відмітини. Фронтовий Торецьк.
На тому крилі нам вікна вставили, поли поклали, поштукатурили, але не закінчили. Чому? Тому що почалася війна.
Сюди прилітає усе. Російські окупанти руйнують інфраструктуру й не дають жити українцям на своїй шахтарській землі. В місті й досі перебувають близько шістнадцяти тисяч мирних жителів. На межі з фронтом і без питної води.
Так, сливаете бочку на "пеликан", потом їдьте на заправку… Рятувальники вдягають броню. Виїжджаємо на розвіз води! - Пріняла! - Зараз ми їдемо зі співробітниками ДСНС, вони везуть воду, річ у тім, що у місті Торецьк питної води немає близько року. Тож обстріли, не обстріли, а рятувальники мінімум за день роблять три рейди. А це двадцять п'ять тонн води, яку вони розвозять людям.
Ігор Левенок, кореспондент:
Приїхали до скважини, де рятувальники набирають воду. На таке місто як Торецьк, в якому і досі проживає до 16 тисяч жителів, таких джерел води тут не багато. Але окупанти й по ним гатять, аби зробити життя у місті неможливим.
Геннадій, працівник місцевого водоканалу:
А вот метров сто от нас, вот сюда в посадку. Там осколки валяються вот такие! Да вот неделю назад опасно било вообще ми прятались в будку тут.
Алла, жителька Торецька:
Я запасаюсь и беру на два месяца набираю води. ... І дома страшно і на улице страшно…
Олександр Стор'єв, начальник рятувального загону ДСНС України в Донецькі області:
Щоденно працюємо, це ще більш-менш нема навантаження. А так через день то пожежі, то ще щось. Влітку вивозили поранених і я і мій заступник попали під обстріл. Еле виехали скажем так.
Рятувати не тільки від спраги. А й вивозити людей із лінії вогню. Попри смертельну небезпеку надзвичайники жодній людини не відмовили в евакуації. Часто немічних людей доводиться буквально виносити на руках.
Та хто зна може і там будут стрелять, а ми уже замерзли тут. Вода в хате замерзает.
Людмилу Іванівну, вісімдесяти трьох річну бабусю дочка забрала в інший район міста. Там, теж буває гучно, в оселі бодай є тепло.
Спасибо вам большоє! Да побільше б таких пасажиров, которие б вообще отсюда виехали, то цени б вам не било. - Спасибо большое! Мира здоров'я и ангела хранителя вам! И вам! Ой…
