Окупанти облаштували полігон у селі П'ятихатки [ Редагувати ]

У невеликому селі П'ятихатки, що на Херсонщині, окупанти облаштували цілий полігон. Техніку та боєприпаси стягували на місцеву ферму. Там собі і зробили шпиталь, їдальню і тир.

Людей постійно тримали у страху і вели обстріл будинків з артилерії. Так убили шість місцевих жителів. Поховати їх на кладовищі, кажуть люди, не могли, бо цвинтар заміновано, а ще було небезпечно через безперервні ворожі обстріли.

Щойно ми заїхали в П'ятихатки, як на зустріч на своєму двоколісному приїхала пані Галина. Вона одна з небагатьох, хто залишився в колись квітучому селі. Пенсіонерка, хоча вже і поважного віку, але залишити роботу, зізнається, не могла, охороняє приміщення майстерні, а ще вдома господарство. Розповідає, російська армія заходила у села на танках і першою окупували місцеву ферму.

Галина, жителька села П'ятихатки:

26 числа приїхало несколько машин, несколько танків, а другого числа заселилися дуже багато. Я не хочу вам брехать, але но вроде було около 600 чоловік. Були такі великі машини, з такими великими ракетами, танки на гусеничних.

Російська армія одразу почала копати укріплення та окопи навколо ферми.

Перші, яких дуже багато пришло, порили кругом. Можете ось тут подивитися, як вони зробили собі бліндаж. Бачите, коли воно тут бахнуло, то воно не розвалилося. Йдемо далі покажу вам все.

Пані Галина веде нас на ферму, де стояла уся важка техніка загарбників. Наполягає, щоб ми ступати по її слідах, бо узбіччя заміноване. Багато і не розірваних снарядів. Далеко за ворота йти не радить, теж небезпечно.

Там був як госпіталь, туди далі як столова була їхня. Нас не пускали, вони якось два дні відійшли, то ми зайшли, то ми бачили. Там було багато техніки, але тоді вони вторично зайшли і були тут з 26 лютого до 8 листопада.

Жодне приміщення ферми не вціліло, кажуть місцеві. Так українські захисники вибивали звідси окупантів. Жартома селяни називають ферму - другою Чорнобаївкою.

Перший раз їх вибило добре, тоді були обстріли. Остальні, які були. Вже другий раз прийшли. Більшинство вже було по хатах. Вони вже техніку, їх як гатануло хорошо. Вони приїжджали, забирали, а цю осталюгу допалювали. Оно бачите, раком стоїть, вони допалювали.

Окупанти тримали у страху все село - перевіряли документи, влаштовували допити. У корегуванні вогню намагалися звинуватити й пані Галину.

Галина, жителька села П'ятихатки:

Ти 14 числа на праздник звонила свому сину, і нас гатилять, б'ють. Я кажу синок, як я можу передать, як немає зв'язку токового. Нє. Давай на коліна. Поставив мене на коліна. Зав'язав дуже туго руки за спиною, глаза зав'язав. Вони забрали паспорт в мене, забрали усі документи, 3,5 часа я простояла так на колінах. Я кажу синок, який я тобі синок і вдарив мене. Вдарив аж свічки засвітилися.

За вісім місяців окупації росіяни перетворили П'ятихатки у суцільні руїни. Немає жодної хати, яку б не понівечило обстрілами.

Олександр, житель села П'ятихатки:

Село повністю зруйноване? Практично, наша половина тут більше. Процентів 80-85 десь так.

Від російських обстрілів загинуло шестеро місцевих жителів. Ховати їх на кладовищі не могли, бо кажуть, там заміновано. Тому могили робили просто у дворах. Навпроти хати, де зупинилося серце Надії Ярещенко, її і поховали. Хрест зробили з бруса, знайшли й табличку, на ній для родичів написали ініціали та дату смерті.

Олександр, житель села П'ятихатки:

На кладбище, возможності не було ховать, то що були прилети. Тут хоч можна за двором ховаться. Тут ще одна могилка є, чоловіка, якого першого вбило. То ми двоє копали, а четверо сиділи в погребі, викопали одну ямку, штик проложили, ті двоє ховаються, двоє йдуть копають. Перший Захарович, а потім мого брата вбило. З танка розстрелювали село були.

З могилою у дворі живе пані Валентина. Каже, після восьми місяців окупації її вже нічого не бентежить. Розповідає, це будинок родичів, сюди перебралась із дітьми, бо її хату розбили росіяни.

Валентина, жителька села П'ятихатки:

Ми перейшли сюди. Нам родичі дали цю хату, хоть воно і там трошки дірки були, полатали. А що робить, кругом тече. Прийшли додому, двері розвалені, вікон немає. Картоном позабивали вікна. - Чому ви не виїжджаєте? - Куди, куди я виїду, в мене немає нікого.

До окупації у селі П'ятихатки проживало десь півтори сотні людей, сьогодні - усього кілька десятків жителів, є і ті, хто повернувся після звільнення села. І їхати більше не збираються, хоча тут досі немає, ані світла, газу чи води. Кажуть, зиму перезимують, лише аби російської армії більше не було.