Порятунок поранених бійців з "Азовсталі": як льотчики готувалися до нелегкої місії [ Редагувати ]

З цієї операції зняли гриф "секретно". Місія наших вертольотників з порятунку поранених бійців з "Азовсталі". Навесні, коли ворог повністю контролював підступи до Маріуполя, українські здійснили неможливе. На наднизьких висотах вони пролітали вглиб окупованої території, на "Азовсталь", аби завезти туди їжу та ліки, і забрати звідти людей. Скільки було таких рейсів? І скількох людей вдалося врятувати?

Про підготовку легендарних місій нашій кореспондентці Вікторії Балицькій розповів один із організаторів - заступник командира 12 окремої вертолітної бригади армійської авіації Григорій Ситник.

"Азовсталь". Кадри, які знає світ. Кадри українського болю та незламності. І навіть коли росіяни закидали завод бомбами, звідти наші льотчики таємно евакуювали паранених! Вдалося вивезти майже півтори сотні бійців. Ось такими - вертольотами МІ-8. Вони, як ви бачите - невеликі, але на борт поміщали десятки людей.

Поранених, якщо тяжкі поранені, лежачі були на ношах, ноші або складні були, або такі як радянські, завантажували просто на пол, ложили чотири - чотири, один - один. 

Льотчик Григорій Ситник був одним іх тих, хто готував легендарні вертолітні місії на "Азовсталь". І щоразу невимовно нервував, чекаючи на побратимів після вильоту з аеродрому у Дніпрі. 

Григорій Ситник, заступник командира 12 окремої бригади армійської авіації Збройних сил України:

Я просто ходив пив чай, бо кави багато стільки не вип'єш. Ну сиділи і чекали. Я акумулював інформацію за решту, ну, за виконані завдання, і надавав ту інформацію льотчикам. Ну, може якісь поради, які сам бачив, або які розказували екіпажі, які до того виконували завдання.

Перший політ відбувся 21 березня. Два гвинтокрили летіли над територією, яку контролював ворог. Місія була надризикована і надсекретна. Відбір її учасників був вкрай суворим:

Григорій Ситник, заступник командира 12 окремої бригади армійської авіації Збройних сил України:

Відправляли найбільш підготовлених, шанси у яких повернутися набагато більше. Ну так же було прийняте рішення управлінням армійської авіації, командуванням бригади, що всі виконують польоти по одному разу.

Ворог такої зухвалості не чекав. Тож для росіян такі польоти стали великою несподіванкою. 

Григорій Ситник, заступник командира 12 окремої бригади армійської авіації Збройних сил України:

Були такі в нас польоти, що були 28-го, 29-го і 30-го вже на той час, коли ми виконували завдання це, ну схід сонця, в повітрі знаходилося 10 винищувачів, вони чекали, що ми підемо там 3-й раз. Але ми хитрі, ми пішли через день 31-го. Ну але також з втратами.

31 березня росіяни збили два вертольоти, загинули екіпажі та поранені бійці з "Азовсталі". Борти МІ-8 досі лежать у полі, а загиблі вважаються безвісті зниклими... 

Загалом українська армійська авіація здійснила 7 успішних польотів. Ще близько 15-ти місій завершити не вдалося. Доводилося розвертатися... 

Григорій Ситник, заступник командира 12 окремої бригади армійської авіації Збройних сил України:

Завжди це проходило дуже-дуже складно, з великою кількістю обстрілів і чим далі, з кожною місією було тільки складніше. 

Везти під обстрілами поранених бійців було вкрай важко. Льотчикам доводилося ухилятися від ракет. 

Григорій Ситник, заступник командира 12 окремої бригади армійської авіації Збройних сил України:

Іде маневр вертольота, великий крен, перевантаження велике, всі хлопці один на одному закотуються і тільки стогін чути. Він тільки їх розложить - опять ракета, опять маневр. Він зверху на них падає. 

Вертольоти летіли на гранично низьких висотах - лише так можна було залишатися невидимими для ворожих систем ППО. Всі маршрути ретельно розробляли розвідники.

Григорій Ситник, заступник командира 12 окремої бригади армійської авіації Збройних сил України:

Хлопців супроводжували офіцери ГУРа на бортах були, які безпосередньо пішки виходили з Маріуполя і вони казали екіпажам, що випадку вимушеної посадки ми будемо виходити разом і ето люди, які самі туди ходили, поверталися, і знали місцевість. 

Літали МІ-8 преважно вздовж берега, над морем, збоку порту і щоразу змінювали місця посадки. На все про все було максимум 10 хвилин. Вивантажити харчі та ліки, занести поранених. І хоча кожна з цих місій могла бути "в один кінець" - жоден льотчик не відмовився. Бо кожен знав - за що і за кого - ризикує. 

Григорій Ситник, заступник командира 12 окремої бригади армійської авіації Збройних сил України:

Нема людей, які не переживають, то я вам гарантую. Якщо ти зустрічаєш людину, яка перед виконанням вольового польоту, в неї немає коли з мандражу і переживань, то треба замислитися чи необхідно його чи треба його туди відправляти. 

Офіцер переконаний, що подробиці цих спецоперацій вивчатимуть у військових ВИШах світу. А про подвиги українських льотчиків точно зніматимуть фільми.