Війна навчила нас цінувати найпростіші речі: як родини зустрічають своїх героїв з фронту [ Редагувати ]

Дівчина, яка дочекалася коханого з фронту. Мати, яка не може встояти на ногах, побачивши сина чи дочку живими. Дитина, яка довгий час жила єдиним бажанням - знову побачити батька. Відео з першими митями зустрічей військових з рідними - розчулять навіть найчерствіше серце. Дивімося.

Вони тижнями або навіть місяцями чекають своїх героїв удома. А тому не стримують емоцій, побачивши сина чи доньку, сестру чи брата, батька чи маму.

Розлука - це надзвичайно тяжко, ділиться Жанна Цигольник. А особливо, коли це розлука довжиною у майже всю повномасштабну війну, де кожен день пропитаний тривогою та хвилюванням за чоловіка.

Жанна, дружина військовослужбовця:

Я сказала йому, тільки тобі дають відпуску, я одразу же все кидаю і їду з тобою зустрічатися. Беру дитину і все. Пройшло понад дев'ять місяців, вже 10-й місяць пішов, йому все вихідні ніяк не могли дати.

Нарешті жінка отримала довгоочікуваний дзвінок із фронту. Разом із дитиною вони повернулися до України з евакуації. Йшли дні, а чоловік усе не повертався. Що казати дитині, яка так чекає на тата, Жанна не знала. Зізнається - вже навіть збиралася знову їхати назад до Нідерландів.

Жанна, дружина військовослужбовця:

Побачилися ми десь, мабуть через місяць, як приїхали в Україну, це було дуже довгим чеканням. І тут він йде, у нас такі вікна панорамні в будинку і син стоїть він просто на одному місті починає стрибати зі всієї сили і кричати тато приїхав, я не встигла включити телефон, я вже включила, коли він вже біг до дверей.

Після майже року розлуки вони були разом із чоловіком усього лише тиждень. Щось зробили по господарству, про щось поговорили. І знову розлука. Чоловік - уже на передовій.

Тепер те коротке відео - найпопулярніше у сімейному відео-архіві, ділиться Жанна. Воно допомагає триматися й вірити в те, що нова зустріч не за горами.

Таких історій в Україні - тисячі. Бійці влаштовують сюрпризи дітям…

Роблять найдорожчий подарунок бабусям.

Ці короткі ролики стають символами радості й водночас болю мільйонів українців, що чекають найрідніших людей із фронту. Символами того, якою ціною ми виборюємо перемогу над ворогом. Цей хлопець ніяк не може відпустити тата, якому час повертатися на фронт. Дорослий чоловік плаче, мов дитя, розлучаючись із сином.

Війна навчила нас цінувати найпростіші речі. Родинне тепло, обійми близької людини… А кожне подібне відео, зняте на телефону чи аматорську камеру, - насправді дещо більше, ніж просто кадри сімейного архіву. Це нагадування всім нам, що за нашу свободу на передовій б'ються не якісь там безликі солдати, а живі люди. І у кожного з них є близькі та рідні, які понад усе чекають своїх героїв удома!