Під Кропивницьким вже рік як оселилась родина, в якій виховують девʼятеро прийомних дітей та троє власних [ Редагувати ]

Евакуація будинку сімейного типу! Під Кропивницьким вже рік як оселилась родина, в якій виховуються 9 прийомних дітей та троє власних. Поїхати з власного затишного дому, що в місті Добропілля на Донеччині, їм довелось через російську агресію. Тато родини залишився вдома, бо з перших днів повномасштабної війни пішов в тероборону. Як нині живе велика родина на новому місці - у нашому сюжеті.

Це ми намагаємось порахувати дітей в родині Оксани та Юрія. Виходить - не одразу. 

Оксана Дівніч, мама-вихователька, переселенка з Добропілля:

Я мама Оксана, тато наш залишився у Добропіллі, ну а це наші діти, які назвали мене мамою, за що я їм дуже вдячна. Вітя, це Поліна і Тетянка, це сетрички, Іллюша і Женя - братики, осьо малий Сашко наш і Андрійко наш. Нема Вітіної старшої сестри Валерії, вона на навчанні в Олександрії і нема нашого Михайла, він вже зовсім дорослий, йому 19, він тут щастя своє знайшов у селі.

Ця велика родина з міста Добропілля, що на Донеччині. Подружжя виростило трьох власних дітей, а ще - дев'ятьох прийомних. Рідний дім їм довелось покинути через війну.

Оксана Дівніч, мама-вихователька, переселенка з Добропілля:

Коли чоловік мене розбудив: вставай, война почалась, я встала, настіки розгубилась, перша думка була, що з дітьми, будити - не будити.

Родина місяць прожила під обстрілами. Вдягнені спали, ховалися у підвалі... Сподівалися, що все швидко завершиться.

Оксана Дівніч, мама-вихователька, переселенка з Добропілля: 

Ми дуже сподівались, що відіб'ємось, дуже сподівалась, дуже не хотілось виїжджати, знаєте як то, ну ми бачили, що ситуація погіршувалась і в нас вже зачинилось все, вже почались такі прильоти.

Та все ж вирішили все кинути і рятуватися. Нову домівку велика родина знайшла в селі під Кропивницьким через знайомих у соцмережі. Живуть тут безкоштовно.

Оксана Дівніч, мама-вихователька, переселенка з Добропілля:

Коли ми зайшли, як там вже й піч горить і щось готують, зійшлися жінки, підлітки зійшлися, прибирали тут у будинку, бо він 9 років був нежилий, павутиння таке прибирали - мили, все люди готувались надати нам допомогу.

Чоловік Оксани Юрій - з перших днів пішов у тероборону. Щодня з дружиною і дітьми спілкуються онлайн. 

Найменший у родині - дворічний Сашко. Його забрали перед евакуацією: попросив медперсонал лікарні, в якому він перебував на той час. Ще двоє братів Євген та Ілля потрапили у родину вже на Кіровоградщині.

Оксана Дівніч, мама-вихователька, переселенка з Добропілля:

Євгенчик був у таборі під Києвом в Артеку, їх вивозили під обстрілами, він дуже злякався, ми зараз проходимо лікування, знайомились ми по вайберу з ними, вони були у різних місцях, в присутності спеціалістів. Дітям страшно ще після того, що вони пережили, ну і вони забажали влаштуватися в нашу родину.

За рік діти почали звикати і навіть вже будують плани на майбутнє. 

Тетяна:

Я займаюсь малюванням і я тут могу помалювати, погратися, мнє тут весело.

Вітя:

Хочу поступити на автомеханіка, мені подобається, я купив даже скутера, ремонтую його, питаюсь навчитися що як, як ставити.

І хоча діти на Кіровоградщині добре освоїлися, знайшли друзів та захоплення - все ж мріють повернутися у Добропілля. 

Поліна - переселенка з Добропілля:

Ходили на волейбол, на бадмінтон , ось, я тут почала грати у волейбол дуже гарно, скоро вже їду на змагання. Тут вродє би і гарно, але додому все-одно дуже хочеться.

Гамірно, людно та активно - у цій родині так завжди. А ще тут гостей із пригощають домашньою піцою, яку готує Поліна. І запрошують в гості після Перемоги - в рідний дім у Добропілля.