Двічі нескорений: історія прикутого до візка переселенця з Луганщини [ Редагувати ]

Телеканал "Інтер" продовжує цикл сюжетів про українців, які через російську агресію втратили житло, але намагаються знайти себе в іншому місті. Чергова історія має назву "двічі нескорений" й присвячена прикутому до інвалідного візка Юрію Асєєву з Луганщини. 

Свідчення про чергові військові злочини окупантів дивіться в репортажі нашого кореспондента Артура Терещенка. 

Бомбили ракетами, градами, артилерією. Чим завгодно. Глазами бачиш, а душею не віриш.

Коли почалася велика війна, Юрій був у рідному Новодружеську на Луганщині. Через важку травму хребта чоловік прикутий до інвалідного візка. Згадує: під час рашистських обстрілів вижив завдяки сусідам. 

Юрій Асєєв, переселенець з Луганської обл.:

В імпровізованому бомбосховищі хлопці зробили мені ліжко з вєтродуйчиком і там я пробув до двох місяців.

Про масштабні руйнування Юрій дізнавався від матері, яка час від часу спілкувалася з іншими жителями шахтарського містечка. Та найбільше чоловікові боліли втрати. 

Юрій Асєєв, переселенець з Луганської обл.:

Від рашистьких прильотів загинуло дуже багато містян нашого міста. Серед них і мій друг Ванька, якогому відірвало руку снарядом. Його пальці так і залишилися на стіні….

Перше травня 2022 - цей день Юрій називає настрашнішим у своєму житті. 

Юрій Асєєв, переселенець з Луганської обл.:

На сусідню вулицю прилетіло 2 снаряди з артилерії. Шарахнуло добре. Там на скільки я пізніше узнав, загинув хлопець. 

А вже за кілька годин ворог поцілив і в будинок, де мешкав Юрій. У ту мить в укритті перебували півтора десятки людей.

Юрій Асєєв, переселенець з Луганської обл.:

Як Бог відвів. Всі спустилися в підвал, почався обстрел і только резкий хлопок, такой..його ну ні з чим не сплутаєш. Ето такоє… і всьо сразу сусід каже все… вікна посипалися…

Марія Асєєва, переселенка з Луганської обл.:

Я як глянула…Боже, балкона немає, вікон немає, все посипалося. Юрка почав плакати і перше його слово: "Я жити хочу", каже.

Вже наступного ранку завдяки волонтерам інвалід першої групи разом із мамою та кількома сусідськими родинами зміг виїхати до Дніпра. Перший тиждень майже не спав, згадує Юрій.

Юрій Асєєв, переселенець з Луганської обл.: 

Після кожного хлопка дверима ілі якогось різкого звуку просипався, просипався в жаху, думав, що ще дома…

Поступово страх відступив, життя та побут якось налагодилися. Зараз найбільші хвилювання - племінника - нацгвардійця, який уже майже рік у полоні.

Юрій Асєєв, переселенець з Луганської обл.:

Пане Юрію, а про що більш за все зараз мрієте? Зараз….про те, щоб племінник мій швидше вернувся з полону, повернутися до рідного міста, ну і перемоги нашим хлопцям!

Подібні бажання має і матір чоловіка - пані Марія.

Марія Асєєва, переселенка з Луганщини:

Хочу победу! Чтоб никогда этот путин не командывал у нас, ни его солдаты ни грабили нас, не убивали, не издевались над нами. Хочу домой, страшно хочу домой..