Повідомлення про підрив Каховської ГЕС повернули Україну у фокус уваги всіх іноземних ЗМІ: що вони пишуть [ Редагувати ]

Повідомлення про підрив Каховської ГЕС знову повернули Україну у фокус уваги всіх іноземних ЗМІ.

Про цю війну і про допомогу Києву і до цього писали і говорили багато. Але майбутні президентські вибори, політика, скандали навколо Трампа - все це, відверто кажучи, раз за разом витісняло з новин українську тематику. Катастрофа на Херсонщині знову змінила інформаційний порядок денний американських ЗМІ, от тільки цього разу проявилися дві тенденції.

На самому початку війни американські ЗМІ (від найбільших, транснаціональних - до маленьких, розташованих десь у провінції) у своїх заголовках, подачі, тоні публікацій із певною гордістю демонстрували, що вони за Україну (для них самих це було принципово). То от зараз хтось намагається "всидіти на двох стільцях", хтось - взагалі спекулює на "гарячій темі". 

Будь-яка чесна людина зробить висновок, що українці, ймовірно, підірвали це - так само, як ви б припустили, що вони підірвали "Північний потік", російський газопровід минулої осені. Власне, українці так і зробили, як ми тепер знаємо.

Це - Такер Карлсон, колишня суперзірка каналу Fox News. Його програма виходить тепер у твіттері і цей епізод про Україну вже набрав майже сто мільйонів переглядів. У цьому випуску він іронічний, жорсткий, безцеремонний. Захопивши аудиторію теорією змови щодо вибуху, Такер жорстко критикує політиків, які (на відміну від Трампа) виступають за підтримку України без будь-яких умов. Як до цього ставитися? Я питаю наших експертів.

Із Сіетла - із нами на зв'язку професор Донна Лефф, експерт ООН та беззаперечний авторитет у питаннях медійної етики.

Із Лос-Анджелеса - професор Філіп Сейб, один з найкращих американських експертів із висвітлення війн і військових конфліктів.

Філіп Сейб, професор журналістики, експерт із висвітлення війн:

Такер Карлсон має право говорити все, що завгодно - і як журналіст, і просто як американський громадянин. Але я сьогодні дивився випуски новин - і вони у своїй більшості на боці України. Показують руйнування, спричинені підривом дамби. І докази, схоже, вказують на те, що це зробили росіяни, тому для українців немає сенсу підривати цю дамбу! І, знаєте, Такер Карлсон вже не там, не на ТБ. Він втратив головне місце, де міг висловлювати свою думку. Тож просто доведеться жити з цим. І дивитися на вагомість доказів того, що висвітлення в новинах є дуже проукраїнським. Україна ні на кого не нападала, вона захищається. І я думаю, цей меседж звучить у більшості новин. 

Професор Лефф дещо іншої думки щодо Такера, а його меседжі, які так резонансно лунають для українців, закликає сприймати спокійніше - мовляв, це вже не журналістика, а політика.

Донна Лефф, професор журналістики, експерт із журналістської етики:

Для початку я не називаю Такера Карлсона журналістом. Маю на увазі, він зараз на якомусь акаунті в Твіттері, якого я, зізнаюся, не дивлюсь. Але я не вважаю його гідним довіри. Тому і думаю, що через те, що він почав щось говорити, не варто засмучуватися. Маємо подивитися скільки переглядів він матиме, якщо він отримає широку аудиторію, то це проблема.

Але це проблема всього нинішнього американського медіа-середовища. Величезна проблема - набагато більша, ніж лише для українців. Тому що люди не отримують правду про те, що відбувається. Є чимало американців, які і досі вважають, що останні вибори були вкрадені, а це неправда. У всьому медіа-середовищі все перевернуто з ніг на голову. Поки ЗМІ була обмежена кількість, країна отримувала ту саму інформацію. А зараз американці дізнаються новини, перебуваючи у своїх окремих "бульбашках" - великих, чи малих. Ніхто з нас не має спільної мови, і це величезна проблема.

Інша тенденція, що з'явилася зараз, - західні ЗМІ намагаються бути підкреслено нейтральними. Наприклад, одне з найбільших у світі інформагентств, "Ройтерс", для висвітлення підриву дамби і подальших подій, того ж засідання Радбезу ООН - обирає заголовки на кшталт "Україна і Росія звинувачують одна одну" (ви бачите таку новину, і вона не одна).

І тут виникає питання - так, стандарти журналістики вимагають дати позицію двох сторін, вимагають від репортера бути відстороненим… Але у таких випадках, як цей - наскільки взагалі можна урівноважувати позиції жертви нападу - і агресора? Як бути, коли одна із позицій (та, що лунає з Москви) - традиційно просто намагання вигородити себе?

Донна Лефф, професор журналістики, експерт із журналістської етики:

Іноді немає "двох сторін", є правда і є неправда. І я думаю, що це також стосується висвітлення цієї війни. Ми знаємо, що Україна не провокувала цю війну, і ми знаємо, що неймовірно малоймовірно, щоб Україна втопила багато своїх людей зруйнувавши дамбу, яка їй так потрібна. Отже, у цій історії щось не так. Позиції Росії та України не є рівнозначними! Співставляти їх, "зважувати" в одній новині те, що каже Україна, і те, що Росія - це некоректно. Ми неодноразово бачили, що відбувалося в Україні, - і бачили, як путін коментував це. Це просто неправда! І як можна поруч цитувати путіна, і потім наводити слова Зеленського? Так не працює!

А коли репортери при цьому посилаються на стандарти, то вчений, який про ці стандарти на війні написав не один підручник, каже - так, вони важливі, але є один, найголовніший.

Філіп Сейб, професор журналістики, експерт із висвітлення війн:

Журналістська етика під час висвітлення війни ускладнюється тим, що журналісти мають робити висновки про те, що бачать. Так само, як і аудиторія новин має судити про те, що їм показують на екрані телевізора, на сторінці газети чи де завгодно. І головний етичний стандарт є - шукай правду. Без цього нікуди.