250 дітей-сиріт та вихованців дитячих будинків сімейного типу їдуть на двомісячний відпочинок на Середземному морі [ Редагувати ]

250 дітей-сиріт та вихованців дитячих будинків сімейного типу з Херсонщини, Донеччини ті інших "гарячих"регіонів України, їдуть на двомісячний відпочинок на Середземному морі. Перші автобуси вже рушили до Туреччини. 

Канікули на морі організували в рамках благодійного проекту "Дитинство без війни". Дорослі сподіваються, морські хвилі допоможуть дітям хоч трохи забути про їхні зруйновані, спалені, змиті водою будинки.

Так вже склалося, що в цій великій родині з Олешок два Максими. Галина виховує тринадцятьох дітей: четверо - своїх та дев'ять - прийомних. І ось, молодші їдуть на Середземне море. 

Максима та Вітю жінка взяла в родину вже під час окупації Херсону, щоб врятувати від викрадення рашистами.

Галина Шкребета, переселенка з Херсонщини:

Уже переховували, тому що почали військові шукати і вивозити дітей. Цих малечу привезли і нам директор приюту подзвонив і сказав: "Якщо не ви - ми не знаємо, що з ними робить". 12 постов проїхали поки довезли їх з Херсона до Олешок: ховали, вчили по дорозі казати мама, папа. Як маму звать, як папу звать.

І вони швидко стали частиною родини, нарешті жили в будинку. Поки в нього не прилетів російський снаряд.

Галина Шкребета, переселенка з Херсонщини:

З дому вискочили. Ось в чому діти були, в тому і вискочили. Роздіті, босі бігли по склу в диму. Хорошо одна машинка в нас там стояла, ми в неї пригнули: обстріли, не знали, куди їхати. Все згоріло, весь будинок. Все, що наживали, тваринки. У нас просто чоловік любить екзотику. У нас були крокодили, у нас була ігуана. У нас були ворони говорящі, папуги були. І все згоріло.

Так само просто неба залишилася і пані Надія, яка виховує двох дітей померлої дочки.

Каже: перш, ніж залишити село Мирне на Херсонщині, рашисти майже стерли його з лиця землі. 

Надія Стрельчук, жителька Херсонщини:

Бомбили, знічтожили, палили, зажигательними снарядами. Згоріло майже все село. Два будинки зруйновані. Залишилися тільки собача будка та погріб. Всі дитячі велосипеди, все згоріло. Ми зробили дітям койкомісце в сараї.

У кожного з понад п'ятдесяти дітей, що влаштовуються у туристичному автобусі, своя страшна історія. 

Світлана Петренко, представниця Херсонської обласної військової адміністрації:

Є такі, які вибиралися зі своїх домівок, які знищені, зруйновані, затоплені. Більше двох тижнів були в дорозі, щоб попасти на підконтрольну території, є такі. Є такі, що бачили жахіття, які в погребах сиділи по 20-15 днів.

Але тепер вони їдуть до Туреччини. Два місяці будуть відпочивати у готелі на Середземному морі. Дорослі сподіваються: це допоможе трохи забути про жахіття війни.

Юлія Бондаренко, мати п'ятирічного хлопця:

Хоче в безпеку. Тому що, коли сирени, тривоги, особливо вибухи, на дитину це дуже впливає: і спить потім погано, і боїться.

Самі діти, здається, подумки вже - на відпочинку.

Олександр Стрельцов, сирота:

Повітаюся зі всіма - в мене там знайомі є. - А потім? - А потім - на море!

Цей автобус - перший. Загалом до Туреччини поїдуть 250 дітей-сиріт з найгарячіших регіонів України. Їх супроводжують опікуни, які згодом мають вирішити, чи повертатися до України, поки в ній тривають активні бойові дії. Адже, організатори пропонують перечекати: в рамках проекту "Дитинство без війни" в Туреччині вже мешкає близько семисот дітей. 

Тетяна Писана, представниця благодійного фонду:

В Туреччині є готелі, в яких проживають діти, їх вихователі. Більше року там діти живуть, організований учбовий процес.

Проте поки, і дорослі, і малеча варіант лишитися в Туреччині не розглядають. Сподіваються перепочити та повернутися до дому.

Надія Стрельчук, жителька Херсонщини:

Бо в нас дідусь залишився сам, він там відбудовує.