На Львівщині представили унікальну колекцію вишитих вручну килимів [ Редагувати ]

Вперше за півстоліття унікальні вишиті килими сільської майстрині Катерини Коліди показали її діти та онуки. Дотепер ці витвори мистецтва лежали у скринях. Вишивальниця мешкала у селі Волсвин на Львівщині й померла 23 роки тому.

Жінка усе життя працювала в колгоспі й не мала художньої освіти. Проте її роботи вражають гармонією симетрії та кольору. Милувалася килимами й моя колега - Вікторія Балицька.

Ото всі мої килими, наші. Всі, що мама вишивала. Трудилася, фантазувала, любила то.

Донька майстрині Катерини Коліди - Ярослава показує спадок від матері.

Улюблений килим в мене був оцей. Бо я була тоді молодою, жила в Соснівці, і я собі над диваном його повісила. І коли я відпочивала після роботи, я так дивилася, і ніби я десь в якомусь парку, насолода була така, такий спокій.

Вишивальниця Катерина Коліда народилася 100 років тому, її життя минуло у селі Волсвин біля Червонограда. Днями жінка працювала у колгоспі, а вечорами та вночі - вишивала.

Ми засинали під шелест тої нитки, що проходила через сукно.

Друга донька майстрині Марія - розповідає: за часів "совєтів", нитки для вишивання були великим дефіцитом.

Марія Крук, донька майстрині:

І вона купляла шарфики, хустки, кофти різні й порола. І то так вишивала.

Щоб економити нитки, пані Катерина вигадала власну техніку.

Марія Крук, донька майстрині:

Буває, вишивають гладдю, що воно з тої сторони таке саме як з тої. А тут особливість така, що тут воно зашите, а тут менше. Такого вишиття немає ніде, тому що то мама сама від себе. Вона була така художниця ніби.

Катерина Коліда не мала художньої освіти. Але симетрія та гармонія кольорів на її килимах вражають.

Марія Крук, донька майстрині:

Мама розкладала на підлозі сукно, і брала мило таке тоненьке, біле, і малювала ті узори, щоб симетрично воно все зійшлося.

Петро Коліда, онук майстрині:

Якщо їй не подобався сам вигляд того килима, вона випорювала, і тоді другі візерунки туди, щоб була якась симетрія. Оцей ми вверх ногами причепили килим. Хоча різниці ніхто не замітить. Просто хто знає, як воно має бути.

Петро пригадує: бабця часто брала його з собою у поле.

Петро Коліда, онук майстрині:

Ішли з поля, і вона збирала квіти. Я її питав: для чого тобі ці квіти. Вона каже: отут такий колір, а тут такий на цій квітці, я то вишию. Вона брала то в книжку і робила такий гербарій.

Ярослава Грушко, донька майстрині:

Ми йдемо з поля, і от їй сподобалося, наприклад, це. Вона так розглядає-розглядає, потім каже: то можна вишити.

Скільки килимів вишила за життя Катерина Коліда, підрахувати годі, адже багато дарувала. У колекції нащадків їх приблизно два десятки. Півстоліття ці шедеври зберігалися у скринях, а зараз діти та онуки майстрині хочуть, щоб вони стали музейними експонатами.

Ярослава Грушко, донька майстрині:

Тепер рішили, якщо люди хочуть подивитися, нехай дивляться, нехай вчаться, любуються. Кожна людина хай розвиває талант. Господь всім дає таланти, треба його розвинути. І трудолюбство треба мати.

Але мамині килими, кажуть сестри, не продадуть за жодні гроші.

Марія Крук, донька майстрині:

Будуть передаватися з рук в руки. Ми не хочемо продавати. Навіть за великі, навіть золоті гроші, ні!

Катерина Коліда померла понад 20 років тому. За життя вона зробила лише дві світлини: у молодості та вже у літньому віці. Донькам не передався хист до вишивки, а от пісні, які співала мама, памятають.

Додому я просилася, а ти мене все не пускав.