Сотні врятованих військових та цивільних: вражаюча історія лікаря-хірурга з "Азовсталі" [ Редагувати ]
Після тих тортур Денис не міг сидіти, лежати та дихати - ребра поламані й гематоми по усьому тілу.
Сотні врятованих військових та цивільних. Надскладні операції в пекельних умовах підвалів Азовсталі. За плечима військового лікаря-хірурга Дениса Гайдука оточений Маріуполь та пів року російського полону. Зараз лікар в рідному Хмельницькому. Денис ділиться своїм вражаючим медичним досвідом, який здобув під безперервними обстрілами. Про порятунок життів, катування у полоні й не втрачену віру в братерство - дивіться далі.
Військовий хірург Денис Гайдук врятував сотні цивільних та військових у Маріуполі та на "Азовсталі", пройшов жорстокі тортури та пів року полону російських терористів і нарешті повернувся до рідного Хмельницького. Лікар розповів про досвід, який довелося здобути під безперервними обстрілами, порятунок життів, перебування у неволі та віру у побратимів та Перемогу. Подивіться.
Денис знову у місті, яке боявся, що більше і не побачить - у рідному Хмельницькому. На Алеї Героїв, серед портретів загиблих захисників України, лікар впізнає "Індійця" із полку "Азов".
Денис Гайдук, військовий лікар-хірург:
Він з Хмельницького. Дуже мужній воїн. Я його прооперував, він вже повністю був одужав, а потім він пішов знову в бій. У нас люди із полку "Азов" якісь безстрашні - один раз "300", другий раз "300" - вони постійно повертались на поле бою.
Денис навчався у Вінниці, кілька років працював у Житомирі, проте прагнув стати військовим хірургом. Тож після року служби у третій танковій бригаді потрапив до Маріупольського військового шпиталю. 24 лютого Денис був у Волновасі.
Денис Гайдук, військовий лікар-хірург:
Ми прокинулись від того, що були вибухи. Там авіація працювала, артилерія - все підряд. Це найближча точка до передка, де можна було б надати допомогу.
Медики вивезли із Волновахи поранених і розгорнули одразу кілька хірургічних баз у Маріуполі.
Денис Гайдук, військовий лікар-хірург:
Привозили цілими сім'ями. Було таке, що привозять хлопчика, забираю там осколок зі спини від "Граду". І тут завозять батька. А в батька була відкрита черепно-мозкова травма. Йому пробило голову осколком. І вже були передсмертні конвульсії. Коли його заводять, і ця дитина, хлопчик 9 рочків, кричить: папа, папочка! А він якось на цих останніх подихах, намагався встати.
Рятували й цивільних, і військових.
Денис Гайдук, військовий лікар-хірург:
У нас також лікувався "Азов". Пацани, які самі ж "300", вони кульгали, в когось були осколкові очей, ніг, то вони ще за тими дітьми дивились, підгодовували, веселили. Вони вже батьків втратили. Честь і хвала "Азову"!
Напруга, боротьба за чуже життя і страх за власне. Не всі медики витримували. Хтось виїхав із Маріуполя. Були й такі, що перейшли на бік ворога.
Денис Гайдук, військовий лікар-хірург:
У когось родини були, розумієте, там у Маріуполі? Вони все кинули й пішли. Це з самого початку. Ті, хто зі мною були, вони були вже до кінця. І були ті, хто чекав "руського міра".
12 березня командир відрядив Дениса на "Азовсталь" - там, в одному із бункерів і облаштували операційну.
Денис Гайдук, військовий лікар-хірург:
В нас були лікарі-анестезіологи, чотири хірурги, в нас були медбрати, медсестри нашого госпіталю. Ми умудрялись робити прямі й непрямі переливання крові там.
російські терористи прицільно били по шпиталю із важкими пораненими. А медики, наче мурахи, знову відбудовували, ладнали операційні й продовжували працювати
Денис Гайдук, військовий лікар-хірург:
Все було добре до тих пір, поки не прилетіло нам в операційну. Нас врятувало просто те, що ми на 30 секунд раніше вийшли. Ворог знав, де ми знаходимось, бачив бункери. По всім Женевським конвенціям госпіталь чіпати не можна. Вони його постійно били, прицільно. Ви розумієте, ми думали, якщо вже приб'є, то щоб одним махом просто, щоб не мучитись, бо отой крик чути просто неможливо. Ти не можеш нічого зробити.
16 травня за наказом командування Денис разом з іншими військовими вийшов з "Азовсталі".
Денис Гайдук, військовий лікар-хірург:
У березні тоді сніг ще був. Виходиш - спека, тепло, дивишся, вже все зелене. І все в триколорах. Кожен стовп на мосту був в триколорі. Дуже багато військовослужбовців рф туди нагнали, всі були в амуніції, з начищеною зброєю, все, як треба. Показово, ці не воювали.
Медика повезли до Оленівки, зняли відбитки пальців і почались щогодинні допити, де в Дениса "вибивали" зізнання.
Денис Гайдук, військовий лікар-хірург:
І питають: розповідай, як ти ампутував кінцівки нашим, військовим рф, як ти проводив кастрації, евтаназії. Я кажу: в мене на бункері "Желєзяка", тобто у військовому госпіталі, не було військовополонених рф, ні "ДНР". Їх "ДНР" у принципі не хвилював, вони їх вважають ніким. В мене їх не було, кажу. Кажу, я не можу нашкодити, я давав клятву Гіппократа.
Але і там, в умовах бараків, Денис Гайдук продовжував надавати допомогу українським військовополоненим. А одного дня наглядачі прийшли зі списками й почали зачитувати прізвища
Денис Гайдук, військовий лікар-хірург:
Сказали, що забирають у новий барак, щоб розвантажити ці бараки. Через два дні його зірвали. Дуже багато загинули, зокрема мій однофамілець, там наші два прізвища поруч стояли. Люди, яких можна було врятувати, наклавши джгут, померли від кровотечі.
За деякий час хірурга з Оленівки відправили до Горлівки, а звідти - у Таганрог. Каже: українських полонених катували нещадно.
Денис Гайдук, військовий лікар-хірург:
Людей забивають просто. Знаєте, є різниця між Україною і росією, вони на обміні ціленькі виходять, чистенькі. Червоний хрест, всі Женевські конвенції дотримано, їдять, як положено, все в них є. І як ми виходимо. Худі, побиті, обдерті.
Після тих тортур Денис не міг сидіти, лежати та дихати - ребра поламані й гематоми по усьому тілу. Але дочекався обміну... Дорога додому через Крим і до Запорізької області далася непросто.
Денис Гайдук, військовий лікар-хірург:
Нас випустили з автобуса, ми вже переходили зруйнований міст, де була точка обміну: "Вітаємо, хлопці в Україні, Слава Україні! Героям Слава!" І просто емоції, плакати хочеться, не знаю. Батьки до мене в Київ приїхали, поки я лікувався. Плакали, вони мене не впізнали. Мама каже: "Сину, ти такий страшний", кажу: "Дякую".
А ось трирічний син Сашко батька упізнав. Хоч востаннє малюк бачив тата на свій другий день народження. Денис з Маріуполя записав синові відеопривітання.
Я хочу, щоб ти ріс розумним хлопчиком, щоб в тебе було козацьке здоров'я, тато тебе любить, дідусі, бабусі тебе люблять, мама тебе любить, бо ти наш маленький кукуся.
Денис Гайдук, військовий лікар-хірург:
Приїхав, дитина: "Тату, привіт". А він вже говорить. І купу моментів, які я пропустив.
Після пережитого на Дениса чекали додаткове лікування і тривала реабілітація у Хмельницькому.
Та хірург щодня мріяв, як після одужання повернеться до операційної.
Війна показує, хто ти є. Денис після пережитого вдячний, що пізнав братерство, адже бачив, як військові "Азову" ділились крихтами їжі, або медики до останнього рятували людей.
Денис Гайдук, військовий лікар-хірург:
Чи я щасливий зараз? Від того, що вдома - так. Не вистачає людей, які були, постійно думаєш. Від деяких просто посмішка залишилась. Я не змінився. По-перше, я оптиміст, і це мені допомагало жити. Я дуже дружу з гумором, і це допомагало хлопцям. Головне, що я залишився людиною. Так люди говорять, і я собі так думаю. Переоцінив життя. Думати про завтра треба однозначно, але жити треба сьогодні. Треба сказати "люблю" сьогодні, цілувати сьогодні.
Героїчного медика нагородили однією з найвищих державних відзнак - орденом "За мужність" 3 ступеню. Він знову рятує життя бійцям в одному з військових шпиталів.
