Зробив пропозицію після важкого поранення: історія аеророзвідника, що воював на Луганському напрямку [ Редагувати ]

Він зробив пропозицію відразу після важкого поранення. Просто в лікарняній палаті. Наша наступна історія про Артема Хребета - аеророзвідника Чернівецької тероборони.

На Луганському напрямку хлопець, разом з побратимами, потрапив під мінометний обстріл. Нині боєць у київській лікарні проходить реабілітацію та вже планує своє подружнє життя. 

- Я хочу тебе запитати… - Що? - Ти вийдеш за мене? - Звісно, що так. 

У лікарняній палаті аеророзвідник 94-го батальйону 107 окремої бригади Сил територіальної оборони Буковини Артем Хребет освідчується коханій Яні. Хлопець із Миколаївщини, і після строкової служби у Чернівецькому прикордонному загоні залишився в обласному центрі. А коли почалась повномасштабна війна, пішов до військкомату. Артем та його побратими тримали оборону на Донеччині у Торецьку, потім - на Луганщині.

Артем Хребет, боєць Сил тероборони Буковини:

Я перейшов в аеророзвідку, в нас така дуже потужна команда склалась. Кожен розумів свою роботу, кожен один одного підтримував. І наш колектив таку гарну роботу провів за цих три місяці, налупили досить так нормально…

З Яною Артем познайомився ще до 24 лютого.

 

Яна, наречена Артема:

Зустрічались. Ніби все було добре. Він приїхав у відпустку. Ми провели час у Чернівцях разом. Почали жити. І знову поїхав.

Відтоді - Яна щодня чекала звістки коханого з фронту.

Яна, наречена Артема:

Він постійно мені обіцяє: я напишу, коли буду на позиції. Знайду хоч хвилину, щоб написати: живий-здоровий, все добре. Дивлюсь: ніч. Він нічого не написав, приходить день - нічого не написав. Потім десь через години дві мені подзвонила його мама і вже повідомила, що сталась така ситуація.

Дорогою до позицій Артем з побратимами потрапив під масований мінометний обстріл. Від машини не зосталось нічого. Військові отримали важкі поранення.

Артем Хребет, боєць Сил тероборони Буковини:

На лівій нозі я зрозумів, що до коліна в мене нічого немає. За праву взявся - ще щось трошки теліпалося. Я такий розумію: щось треба робити. Не знаю, як я відкрив двері, виповз з машини. Хлопці, які прибігли на допомогу розповідають, що я проповз добрих 100 метрів, я кричав, я закликав позиції про допомогу, про евакуацію. І коли прибігли хлопці, вони наклали турнікети й питають: що, де і як, поясни. І я кажу: спереду водій, ззаду від нього одразу - пасажир. І на той момент мені вдалося врятувати обидвох побратимів. Тобто, їх забрали, були всі живі. На жаль, до лікарні доїхали не всі, один стік кров'ю.

Зараз Артем лікується у Київському шпиталі, під час відпустки з ним була і Яна. Військовий довго не вагався - замовив улюблені квіти коханої та каблучку й освідчився.

Артем, військовий Сил тероборони Буковини:

Мама по тихому забігає в палату, заносить квіти, заносить кільце. Був такий сюрприз невеликий. Звичайно, воно не так відбулось. Хотілося б за інших обставин, але я подумав: краще вже зараз робити, та й усе…

Яна, наречена Артема:

Приходжу з кавою, а він вже з квітами. Витягує перстень. Така стою, не розумію, від того шоку руки трясуться. Думаю, звісно, так! Він віддав всю свою молодість, він віддав все, щоб ми спокійно спали. А я така раз і здамся? Він навіть сидить у ліжку, його болить усе, і він не здається. А я здамся? Заради чого? Така думаю: ні, будемо іти з ним до кінця.

Батько Артема збирає кошти для протезування і реабілітації сина за кордоном, щоб з ним там могла жити і його наречена.

Зараз ще потрібно багато часу, щоб зажили ніжки, будемо лікуватися, потім протезування. І будемо гуляти весілля.