Після демобілізації став військовим капеланом: історія захисника [ Редагувати ]
У Кропивницькому захисник після демобілізації став військовим капеланом. За незалежність України чоловік боровся у 2015 році, а також після початку повномасштабного вторгнення. Через контузію та професійні хвороби шахтаря, яким був у цивільному житті, вже не міг служити, але повернувся на фронт, щоб підтримувати побратимів у їхні найтяжчі моменти. Про свій шлях захисник розказав моїм колегам.
Вперше, коли я в цей храм у своєму житті зайшов, то в мене було таке відчуття, неначе я до свого дому зайшов.
У цьому храмі Православної Церкви України військовий капелан Володимир Шевченко служить, коли приїздить з фронту. У цивільному житті чоловік був шахтарем. У 2015 році його мобілізували. Боронив країну Володимир і після початку повномасштабного вторгнення.
Володимир Шевченко, військовий капелан:
Для мене було вперше, коли я приїхав з ротації першої, я почав змінюватись психологічно, душевно, всередині себе. І мені чомусь здавалось, що світ навколо мене змінився. І коли я вперше йшов додому, там відпустили, йшов, і пішохідний перехід і червоне світло, це чомусь мені дуже запам'яталось. І я став. І чомусь мені здавалось, що тут все змінилось, а люди йдуть на те червоне світло, а я стою, і для мене це такий шок був.
Володимир вірував у Бога усе своє свідоме життя, але стати військовим капеланом вирішив після того, як демобілізувався за станом здоров'я. Вступив у духовну академію. Нині на фронті Божим Словом та молитвою підтримує побратимів. Намагається утішити й рідних загиблих захисників.
Володимир Шевченко, військовий капелан:
Людина, коли йде воювати, вона переборює свій страх, свій інстинкт самозбереження. І коли так стається, що та людина гине, рідні й близькі її втрачають, то всі ми ідемо туди для того, щоб наші рідні, близькі жили, не треба помирати разом з воїнами, а треба від них приймати ту мужність, з якою вони йшли захищати свою державу. І навіть, якщо немає сил жити для себе, то треба жити для людини, яка пішла, і прожити її життя, і своє життя.
Задля підтримки ветеранів та їхніх родин, Володимир регулярно проводить зустрічі.
Яна Пшеніцина, дружина військовослужбовця, керівниця БФ:
Про капелана мені розповіла одна з дружин загиблих військових, сказала, що він дуже такий хороший співрозмовник, вміє заспокоїти, віднайти правильні слова, і тому у нас виникла ідея проводити такі кола духовної підтримки для того, щоб допомагати людям, які мають в цьому потребу, це по суті як робота з психологом, але в довільному форматі, він капелан, що воює, раніше воював, тому він може вільно поспілкуватися з бійцями, які повертаються.
Військовому капелану важливо бачити результат. Головна нагорода - коли розмова з ним дає сили та розраду.
Володимир Шевченко, військовий капелан:
Я пам'ятаю ще з дитинства "миру - мир", як розказували. Нас готували, що ми повинні в мирі жити, 21 сторіччя, ніяких воєн, а насправді нас не до того готували, насправді нас готували, щоб в будь-який момент можна було використати в інтересах імперії, просто ми не стали частиною імперії, ми воюємо за свободу, а от подивіться на росіян - це якраз пропаганда "миру - мир", і вони зараз як барани ідуть на убой. Людей треба готувати, що в житті може бути всяке зло, воно є у світі і з ним треба боротися.
Володимира у його виборі підтримують дружина та троє дітей. Старший син у війську - боронить волю України.
