Шом. Отрута на шкільному подвір'ї [ Редагувати ]

Вiн насилу добирає слова. Тут, у прикордоннiй зонi Закарпаття, практично всюди живуть етнiчнi угорцi. I в його селi, що зветься Шом, говорять угорською. Вперше за чверть столiття навчальний рiк у тутешнiй школi  розпочався скандалом. Батьки не пустили дiтей на заняття. Пояснили просто: перебування у школi - то ризик для життя.

Поряд зi школою цiлих п'ять рокiв зберiгалося кiлька тонн отрути. Кажуть, дiти на перервах бавилися просто на мiшках, хоча деякi з цих мiшкiв були напiврозкритi. Сiрий порошок потiм довго доводилося змивати з тiла. Але нiхто навiть й гадки не мав, що це може бути так небезпечно.

Ще у дев'яностих роках минулого столiття жителям Шома запропонували поставити нову школу. Фiнансувати будiвництво взялися спонсори зi Швейцарiї, а валютнi рахунки для коштiв надало угорське педагогiчне товариство, розташоване у Береговому. Там же, в райцентрi, найняли i пiдрядникiв. Земельну дiлянку у пiвгектари благодiйникам передала мiсцева сiльрада. А невдовзi була готова i сама школа. Але минув час, i шляхетна справа виглядає вже не так шляхетно. Схоже, шом'янам зробили ведмежу послугу. Тепер директора звинувачують у змовi з аферистами - кажуть, вiн передав їм шкiльну територiю пiд зберiгання небезпечних хiмiчних вiдходiв.

Василь Волощук, директор школи: "Мы тогда не думали, что этим закончится такое благородное дело. Радовались, потому что старая школа имела больше двухсот лет. А когда начали работать в этой - показалось, что мы в раю. Мы представления не имели, что, то вещество, которое завозили, может быть опасным для здоровья детей или для окружающей среды."

Цiй iсторiї ще далеко до завершення. Так далеко - що аж страшно. Боятися тут почали ще з весни, коли одна з мiсцевих газет видала першу порцiю скандальної iнформацiї. I що бiльше ставало вiдомо - то бiльше люди боялися.

Василь Волощук, директор школи: "Было там написано очень много. Что иностранными отходами отравляют Закарпатье. Точно - какими - опасными свойствами и вредными последствиями обладает это вещество, я до сих пор не знаю, потому что очень много проб брали отсюда - из "Премикса", из грунта, из растительности, но официальных данных я не получил."

"Нема нiчого гiршого, як непевнiсть" - кажуть батьки, чиї дiти п'ять рокiв поспiль провели поряд з токсичною речовиною. Ференц Баркосi був у числi тих, що цього лiта пiкетували районну адмiнiстрацiю та збирали пiдписи пiд вимогою негайно забрати з села хiмiчнi вiдходи. До весни 2005 року вiн, як i багато хто у Шомi, думав, що величезнi лантухи - по пiвтонни кожен - з написом "Премiкс" - то якiсь хiмдобрива. Здавалося, про них забули, тож селяни стали потроху брати звiдти - собi на городи. Аж тут - таке лихо.

"Премiкс" вивезли зi шкiльного подвiр"я за день до початку навчального року. Але на той час панiка опосiла вже цiлий район.

Ференц Баркосі: "Большое количество важких металлов и другие вещества бывают. Но я - не химик, но я сам представляю, что если элемент в три тысячи раз превышает норму - это уже нехорошо. И я выяснил по Интернету, что это "Премикс" от Элтекса, а эта фирма именно занимается вредными веществами"

Офiцiйнi перевiрки почалися лише в лютому 2005 року, аж через шiсть рокiв пiсля завезення першої партiї вiдходiв в Україну. Порошок "Премiкс" пiд виглядом теплотривкого наповнювача доправляла i складувала на територiї Закарпаття фiрма "Озон", зареєстрована в Береговiм. Власником виступав громадянин Угорщини, як з'ясувалося - фіктивним.

Михайло Садоха: "Я не можу провести слiдство, але в минулому працював в цих органах, i скажу, що то була ефективна реєстрацiя, тому що на той час Ковтуна Мигаля нiхто не бачив на територiї України. I приватний нотарiус, i юрист райдержадмiнiстрацiї, який готував документи для голови району - вони бачили, що довiренiсть була пiдробленою. У мене є копiя цей довiреностi, я не знаю - чи є вона в слiдчих органах. Реєстрував її громадянин Гринько, який працював спочатку в райадмiнiстрацiї, а потiм в Держадмiнiстрацiї Президента у Медвiдчука"

Хто i якi зиски мав з цiєї оборудки - невiдомо. Але подейкують, що хтось таки добряче нажився. От тiльки у простих закарпатцiв складається враження: що гучнiше вони про це говорять - то бiльше нишкнуть можновладцi. Немовби зумисне зволiкаючи справу.

Олександр Матвiєць: "Цинiзм i наглiсть тих людей, якi завезли на територiю нашого району так званої хiмiчної речовини пiд назвою "Премiкс" не має вже меж. До речi, на територiю нашого району завезено не тiльки "Премiкс", а майже чотири тисячi тонн тирси, яка збагачена формальдегідом. Таких мiсць офiцiйно вісім в Берегiвському районi. Це - офiцiйно, а неофiцiйно - з кожним днем вони збiльшуються i збiльшуються. В деяких господарствах доходило навiть до того, що навiть тирсу, збагачену формальдегiдом i даний "Премiкс", як будiвельний матерiал, видавали в рахунок майнових паїв працiвникам сiльськогосподарських пiдприємст."

Останню партiю "Премiксу" привезли сюди двома "КАМАЗами" наприкiнцi 2004 року. I вже на той час селом поповзли чутки про небезпечний вантаж. Українцi, яких наймали водити вантажiвки, розповiдали, що на заводi в Дебреценi угорцi наладовували мiшки в костюмах для хiмзахисту.

В оцих мiшках знаходиться той самий "Премiкс" - токсична речовина, що ввезена в Україну з сусідньої Угорщини. Майже в серединi села Велика Бакта зберiгається понад сто вісімдесят тон отрути. Протягом вже трьох рокiв. Є в неї i хазяїн - вiн i досi стверджує, що "Премiкс" - це безпечна суміш."

Йосип Гал - директор пiдприємства "Озон" - уже давно найняв  адвоката. Вiдтодi, як прокуратура завела кримiнальну справу за фактом незаконного складування промислових вiдходiв та забруднення довкiлля в Берегiвському районi Закарпаття. Щоправда, останнiм часом слiдчi пiдприємця не турбують. Вiдколи справу передали в генеральну прокуратуру - стверджує  сiльський голова.

Наталя Граб: "Директор "Озону", тобто та людина, яка безпосередньо  завезла даний порошок на територiю, є мешканцем нашого села. В 2004 роцi всi питали, що це за мiшки. Вони були розкиданi, їх не було видно з трави. Вони не були так складенi гуртом. I вiн представив нам документи Митницi, дозвола екологiї, санепiдстанцiї, що воно без обмежень, без додаткових дозволiв може складуватися, розмiщатися на територiї, так як воно проходить як сировина для гумових виробiв."

Наталя Граб каже, що довго не йняла вiри - мовляв, чого тiльки не навигадують! Адже людина вiн непогана, i фахiвець з нього справний - iнженер-будiвельник. Бачте - у Шомi навiть школу поставив. Лише згодом довiдалась, яку саме теплоiзоляцiю привозив до школи Йосип Гал.

А Ференц Баркосі - не будiвельник, вiн просто батько. Його син ходить до шомської школи. Тiєї самої, що її зводив директор "Озону" - пiдприємства, яке доправляло в Україну вiдходи з Угорщини.

Ференц Баркосі: "Хотели смешивать в бетон, но это не смешивалось. Зато осталось, но один из рабочих, он доказал, что поставили под фундамент, под бетон. Под коридором несколько мешок - около полторы тонны Премикса, и засыпали грунтом и забетонировали"

Роботи були у розпалi, коли на майданчик завезли здоровезнi мiшки - пригадує Бейла Борто, який тодi був майстром на цьому будiвництвi. Та й його брат може пiдтвердити, що попервах "Премiкс" навiть не хотiли вивантажувати - не знали, що там таке. "Нас ошукали й примусили" - каже тепер будiвельник. Його онука теж навчається в цiй школi.

Бейли Борто: "Я не специалист, я строитель. Можна проверять. Там сверлить, в землю, грунтом. Восемьдесят сантиметров там-то. Так что я больше не могу"

Про те, що у фундаментi школи мiститься кiлька центнерiв горезвiсного "Премiксу", знають i в прокуратурi. I в районi, i в областi знають. Але долiвок i досi не пiднiмають. Iнформацiю не пiдтверджують - i не спростовують.

А тим часом, з господи до господи селом гуляють чутки про новi й новi мiсця страшних знахiдок. Комбiнат хлiбопродуктiв, склад колишньої бази "Райспоживспiлки", колишня меблева фабрика, Мужiївський кар'єр, мiсцева цегельня, територiя агроiнституту.

Олександр Матвієць: "На сьогоднiшнiй день  в межах ста метрiв немає жодного зразка продукцiї рослинництва, в якому би не перевищувався вмiст, допустимi норми по вмiсту важких металiв. Це те, що ми можемо зробити. Але, на жаль, є бiльш шкiдливi канцерогеннi речовини, визначити яких не може нi одна лабораторiя в нашiй областi. Необхiдно звернутися тiльки в київськi або iншi солиднi лабораторiї"

Дослiдження, проведенi Iнститутом екогiгiєни й токсикологiї iмені Медведя, пiдтвердили страшнi здогади. Порошкоподiбна речовина пiд маркою "Премiкс" концерну "Елтекс" - не що iнше, як токсичнi вiдходи, що завозилися не лише на терени Берегiвського району, а й всього Закарпаття. За найскромнiшими пiдрахунками, у мiсцевому грунтi може бути захоронено понад тисячу тонн цiєї отрути. Втiм, ця iнформацiя наразi неофiцiйна.

"На державному рiвнi поки не пiдтверджується" - обережно висловлюються урядники. "Либонь, мiркують, як буде дешевше" - роблять висновки селяни.

Наталя Граб: "Мене також обвинувачують, що я не бачила, що лежить. Скажіть менi, якi пiдстави я мала би не довiряти тим документам, якi менi показували - менi були наданi декларацiї, накладнi, митнi дозвола. Я не мала мотиву не довiряти цим службам, якi це робили. Раз це перепустили через Митницю, i раз це йшло пiд кодом "Премiкс", а це були вiдходи - то, безумовно, були задiянi великi люди."

До винесення вердикту на речовi докази наклали арешт. Iншими словами - отрута не знати скiльки псуватиме життя - у прямому розумiннi - всiм, хто змушений жити поряд. До того ж, нiхто не квапиться називати iмен заповзятливцiв, якi нагрiли руки на ввезеннi сюди "Премiксу" та iншої подiбної гидоти.

Михайло Садоха: "Цi всi посадовi особи продовжують працювати на тих же мiсцях. Хоча генеральний прокурор Пiскун - я це бачив особисто по телебаченню, в засобах масової інформації, вiн доповiв президенту України про те, що прокуратура розкрила мiжнародне злочинне угрупування, яке займалося експортом шкiдливих вiдходiв 1 ступеню небезпеки на територiї України."

Може, у Києвi вже i знайдено лиходiїв - та на Закарпаття звiстка ще не дiйшла. Мабуть, виною тут - гори, жартують люди. Iнакше давно б уже приїхали фахiвцi й забрали напiврозiрванi лантухи подалi вiд водонапiрної башти, вiд свердловини, з якої отримує воду вся Велика Бакта. Розiбрали б пiдлоги у Шомськiй школi та провели дезактивацiю. Чекають рiшення своєї долi люди, чекають i бояться.

Непевнiсть - то гiрше за все. Надiя на справедливiсть тане з кожним днем. І бактяни, й шомяни чудово розумiють: що глибше копатимуть - то бiльше знайдуть. I тим довше мовчатимуть - якщо взагалi колись дiйдуть до слова.