Банда Мар'янчука [ Редагувати ]

Пізнього літнього недільного вечора, якому, здавалось не передувало нічого поганого у славнозвісному місті Одеса пролунало декілька пострілів. Пізніше їх назвуть стартовими. Саме завдяки їм повідомило про своє існування велике злочинне угруповання. Протягом кількох років в Одесі будуть скоювати вбивства, які будуть кваліфікуватися, як замовні, зникатимуть люди, тіла яких знаходять лише у наші дні. Втім про це пізніше. Після пострілів до райвідділу міліції зателефонували та повідомили про вбивство. Слідчо-оперативно група виїхала на місце пригоди. Вже в автомобілі працівники міліції дізнались, що жертвою злочину став працівник Служби безпеки України.

Тіло знаходилось у дворі заміського будинку. На мить злочину загиблий сидів на літній гойдалці біля галявинки і вже збирався йти спати, коли пролунали постріли. Як зловмисникові вдалося непомітно проникнути на територію двору, заставши жертву зненацька, та здійснити таке зухвале вбивство? Адже п'ятдесятиоднолітній полковник пропрацював в "органах" 25 років, та за службовою звичкою, був постійно насторожі?

Продовжуючи огляд, оперативники не виявили ані знаряддя вбивства, ані гільз. Викликані на місце злочину кінологи теж нічим зарадити не змогли. Собака ніяк не міг узяти бодай-якогось сліду. З усього видно, стріляли з певної відстані. Кулі влучили загиблому в груди і, як потім з'ясує слідство, одна з них поцілила прямо в серце. Обидві пройшли наскрізь, пробили спинку гойдалки й застрягли тільки в цегляній огорожі, відколовши шматки цегли. Калібр куль, вилучених зі стіни, вказував на те, що стріляли, найімовірніше, з автоматичної зброї.

Співробітники міліції заходилися перевіряти місцевість у пошуках доказів та вивчати розташовані поруч будівлі, звідки злочинцеві зручно було б здійснити задумане. На третьому поверсі недобудованої споруди, що стояла неподалік, знайшли дві гільзи й те місце, з якого стріляв невідомий. Кіллер, а злочин таки мав всі ознаки замовного, завчасно обстежив місцевість і очікував на свою жертву там, звідки двір дому жертви було видно, як на долоні. Погодьтесь, ідеальна позиція для прицільної стрільби! Тільки, щоб улучити прямо в серце, треба мати певні навички, спеціальну підготовку.

Вбитий був причетним до низки операцій, пов'язаних із запобіганням особливо небезпечним злочинам і контрабандним аферам великих масштабів. Яку ієрархічну сходинку треба посідати, щоб дозволити собі "замовити" працівника спецслужби такого рівня? На розкриття такого "резонансного" злочину було кинуто найліпші сили правоохоронних органів та силових структур, але труднощі, з якими зіткнулись оперативники, та зухвалість скоєного свідчили про те, що вбивство мало вочевидь замовний характер і загрожувало перейти до розряду так званих "глухарів".

Кілька місяців потому (вранці 26 грудня 2001 року) у відділок міліції сповістили про те, що на вулиці Урожайній біля воріт власного гаража виявлено мертвим відомого адвоката. Слідчі одразу ж виїхали туди. Утім, що це вбивство - на замовлення, сумнівів у спеціалістів не виникло. Про це, зокрема, свідчила як манера його виконання, так і "контрольний" постріл, здійснений у голову жертви. Оглядаючи місце події, біля кривавого тіла адвоката правоохоронці підняли чотири стріляних гільзи та одну кулю дев'ятого калібру. Пізніше спеціалісти з'ясують, що кіллер стріляв із нестандартного "Макарова" з гладким дулом. Такі пістолети, як стверджують експерти, виготовляють підпільно. Зокрема, їхнє виробництво поширено в Іжевську, де є збройовий завод. Там такі пістолети роблять у гаражах і підвалах будинків, використовуючи вкрадені на підприємстві деталі. Калібр таких "самопалів" такий самий, як у стандартного "Макарова", тільки відстань для стрільби на знищення - дещо менша.

Того морозного грудневого ранку 54-річний адвокат збирався виїхати на роботу на своєму автомобілі. Коли ж він вийшов із машини, щоб зачинити ворота гаража, зловмисник упритул наблизився до нього, байдужливо розстріляв і зник через вузький прохід між будівлями на сусідню вулицю. Дорогою позбавився одягу, що був на ньому поверх основного. Згодом сусіди повідомили міліціонерів, що відразу після стрільби чули вищання гальм автомобілю, що віддалявся. Саме на ньому, імовірно, зник кілер.

Упродовж 1996-2003 років на території Одеси скоєно низку "резонансних" особливо тяжких злочинів. Слідство, крихта до крихти збираючи та класифікуючи зібрану інформацію, дійшло висновку, що чимало з них могло здійснити одне й те саме бандитське угруповання, що вирізняється високим рівнем організації та конспірації. Пізніше, коли минуть роки міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко скаже наступне.

Юрій Луценко - міністр внутрішніх справ України.: "Вони спеціалізувалися на вчиненні убивств на замовлення із застосуванням зброї... Ця справа, можливо, стала такою відомою через особливу зухвалість цієї банди, її багаточисельність... Тобто, це була добре структурована організація до 40 осiб, яка діяла на території України з 1996 по сьогоднiшнiй рiк..."

У грудні 1999 року справу доручили вести старшому слідчому з особливо важливих справ Генпрокуратури України Галині Климович. Ця жінка розслідує вбивства на замовлення в Одесі і вже доволі тривалий час живе під охороною, постійно перебуваючи в "компанії" шістьох охоронців спецпідрозділу "Альфи".

Вранці 23 січня 2002 року у дворі одеського дому номер 23/25 на вулиці Степовій прогримів вибух. Оперативники, що прибули на виклик, побачили таку картину: Понівечені "Жигулі" стоять біля самого входу одного з під'їздів десятиповерхового будинку. У їхньому багажникові, очевидно, й заклали бомбу. "Тойоту", що стояла напроти, зім'яло вибуховою хвилею і всю зрешетило смертоносним вмістом. Саме в цьому домі й жила тоді Галина Климович. Як пізніше дійдуть висновку експерти, потужність вибухового пристрою була еквівалентна кілограмові тротилу. Саморобну "машинку" начинили", кріім тротилу, цвяхами, гвинтами й кульками від підшипників.

Саму ж Климович тоді врятував випадок. У ранок замаху на звичне місце біля під'їзду, де слідча паркувала авто, хтось поставив "Тойоту". Швидко з'ясувавши особу господаря іномарки, та не знайшовши власника "Жигулів", двоє охоронців Климович вирішили змінити традиційну схему пересування. Один із них залишився в квартирі з Галиною Іванівною, інший спустився вниз і викликав до під'їзду міліційну машину.

Злочинці, що вели спостереження за під'їздом із будинку напроти, побачивши, що "об'єкт" у час, який вони розрахували, не з'явився, а натомість - якийсь незрозумілий для них "рух", подумали, що "засвітилися", тому привели пекельний механізм у дію, а самі зникли. В десятиповерховому житловому будинку практично не залишилося жодного цілого вікна. Замість "Жигулів" уцілів лише обгорілий каркас. Жінці, котра випадково на час замаху зайшла в нещасливий двір, сильно поталанило: вона встигла ввійти в під'їзд буквально за секунду до вибуху і, завдяки цьому, відбулася тільки незначними опіками.

Олексій Хлівний, начальник Управління карного розшуку в Одеській області, полковник міліції: ".Женщина шла... женщина с этого же дома, с этого подъезда. Счастье ее, что вовремя зашла и не получила, там, телесных повреждений..."

Через півроку зловмисники знову взялися готуватися до замаху на принципового слідчого. Організували за нею спостереження. "Приміряли" снайперськую Гвинтівку. Дійшли висновку, що для "грунтовного, надійного знищення" краще виготовити бомбу, встановивши її під автомашиною Климович... Випробували й іншу "убивчу" зброю.

Олексій Хлівний, начальник Управління карного розшуку в Одеській області, полковник міліції: "Так как она находилась под охраной, ее охраняла "Альфа", возили сотрудники милиции. Работа была тоже защищена, потому что пройти в здание, где находиться следователь Генеральной прокуратуры, просто так нельзя... готовили покушение с помощью гранатомета. Но вовремя мы их тогда задержали..."

Минуло декілька місяців. Втім затримати когось з банди, чи бодай виявити місцезнаходження, не вдалося. В Одессі продовжували стріляти. І кулі завжди влучали у ціль.

Наприкінці 2002 року одеську міліцію знову повідомили про вбивство. Цього разу у власному гаражі холоднокровно розстріляли генерального директора Акціонерної рибопромислової компанії "Антарктика" Валерія Кравченка. Перш, ніж зробити це, вбивці тривалий час серйозно готувалися, вистежуючи свою жертву.

Олексій Хлівний, начальник Управління карного розшуку в Одеській області, полковник міліції: "В течение 10 дней отслеживали его. Менялись два преступника, менялись между собой. Видели, что Кравченко ездит с охраной. И установили то, что на выходные дни он охрану отпускал. Первая попытка была за месяц, будем говорить так, до убийства его. Первая попытка была тоже его убить: он гулял с собакой на берегу моря. И, в принципе, преступник уже шел, хотел его, как бы, уже застрелить. Однако собака кинулась и проходили люди еще. И он просто ушел в сторону..."

Залишалось одне - стріляти по машині, коли "об'єкт" виїздить на роботу. Тим більше, що на шляху прямування був значний вибій і автомобіль дещо гальмував. Однак, охорона директора прекрасно виконувала свої обов'язки й бандити, з часом, відмовилися від цього варіанту. Дізнавшись, що іноді у вихідні Кравченко відпускає супровід, вирішили чатувати.

Недільного вечора 22 грудня 2002 року майже опів на восьму вечора Валерій Кравченко та його дружина Тетяна Олексіївна повернулися додому від родичів, що живуть у Біляївському районі Одещини. За кермом сидів сам Валерій Михайлович - це був саме той випадок, коли на вихідні він відпустив і водія, і охоронців. Зловмисники одразу ж використали нагоду.

Прибувши на місце злочину, міліціонери виявили тіло директора, що лежало на підлозі гаража біля водійських дверцят. Біля нього слідчі знайшли чотири гільзи. За висновком судмедекспертів, кулі влучили в голову, роздробивши щелепу, а також у район живота й грудної клітини, зачепивши спинний мозок. Собака, якого оперативники взяли з собою, впевнено взяв слід і привів їх на ріг сусідньої вулиці, до контейнера зі смІттям, біля якого злочинець скинув глушник. У самому ж бакові перебувало і знаряддя вбивства - пістолет Макарова 1991 року випуску. До речі, глушник спрацював доволі слабко - постріли було добре чутно...

Кілер - а в тому, що це вбивство замовили, ніхто з правоохоронців не сумнівався, вибрав мить і проник слідом за автомобілем у приміщення гаража. Дочекавшись, коли 47-річний гендиректор вийде з машини, вбивця чотири рази поцілив у нього. Найжахливіше, що трагедія відбулася перед очима його дружини, котра ще сиділа в салоні авто й добре розгледіла злочинця. Коли Тетяна Кравченко, почувши "якісь незрозумілі різкі звуки й побачивши чоловіка, що опускався до землі", вискочила з машини, він, укритий кров'ю вже лежав долі. Вона все ж устигла помітити невисокого незнайомця років тридцяти - тридцяти п'яти з пістолетом у руці, котрий вибігав із гаража.

Версій того, що сталося - кілька, але основною була комерційна діяльність убитого. На думку правоохоронців - вбивство було справою рук тієї ж бандитської групи. Що ж це за люди котрі настільки довго  проіснували в місті й наводили жах на мешканців Одеси? Чому тривалий час угруповання уникало викриття правоохоронними органами.

Уперше про банду Мар'янчука заговорили 1996 року, хоча її створення можна датувати двома роками раніше. Вона була класичною бандитською організацією зі всіма ознаками злочинної зграї: ієрархічність, сувора конспірація, чіткий розподіл функцій, залізна дисципліна. Угруповання нараховувало понад сімдесят бойовиків. У неї був надійно відпрацьований механізм отримання, передавання та приймання замовлень на вбивство.

Ця злочинна структура складалася з різноманітних функціональних ланок - це й аналітичний відділ, і розвідка, і група професійного супроводу, до якої залучили колишніх співробітників міліції, що звільнилися з органів; окремо функціонували бригади кілерів. При цьому, всі вони діяли цілковито автономно одне від одного.

Михайло Вершняк, начальник УМВС України в Одеській області: "Все це, в цілому, воно і дало можливість цій банді протягом такого довгого часу діяти, скоювати злочини. Види злочинів, які вони скоїли, це в основному: вбивства, пограбування, розбої, викрадання людей..."

Вартість убивства коливалася від десяти до п'ятдесяти тисяч доларів. Спеціалізувалося угруповання також і на викраданні підприємців та бізнесменів задля величезних викупів. Коли гроші отримували, заручників здебільшого вбивали, не бажаючи залишати свідків. Тільки за 1998-2000 роки зловмисники одержали на викуп понад три мільйони доларів.

Олексій Хлівний, начальник Управління карного розшуку в Одеській області, полковник міліції: "...часть группы людей Мар'янчука - это жители как Одесской области, жители Молдавии, жители Белоруссии. Часть людей - это те, которые учились с ним, где-то там работали, где-то встречались... Подбирал он себе этих людей, будем говорить, по-своему. Каждый из этих людей должен был что-то сделать для того, чтобы он его принял бы в свою организацию... Поручалась задача, допустим, то ли кого-то избить, то ли кого-то убить. И, таким образом, люди, в общем-то, становились на ставку, выплачивались им деньги... Так, люди получали там 600, 800 долларов в месяц. Рядовые..."

Мар'янчук - людина з вищою медичною освітою, прекрасно знається на психології людей. Він особисто дуже ретельно добирав заступників та "ланкових", а ті вже набирали підручних.

Зважаючи на високу організованість банди і всю ту небезпеку, котру вона ще могла принести своїм подальшим існуванням, правоохоронці створюють особливу слідчо-оперативну групу, до якої входять: співробітники департаменту карного розшуку, працівники управління Карного розшуку Одещини та слідчі інших областей, на території яких коїла зло ця ватага.

Михайло Вершняк, начальник УМВС України в Одеській області: "Ті злочини, які були скоєні, вони, на превеликий жаль, більшість залишалась не розкритими. І це було воно, як тягар на душі всіх працівників міліції, і кожного керівника з обласних, того, хто призначався. Ті питання - справа нашої честі. Якщо ми розкриємо хоч декілька злочинів, щоб можна було зустрічатись з людьми і говорить, що, на сьогоднішній день, міліція стала іншою!"

Ордер на арешт лідера злочинної групи прокурор видав у липні 1999 року. Відтак його оголосили в міжнародний розшук і, не без допомоги Інтерполу - з'ясували місця перебування. Уже через два місяці ватажка затримали при спробі пересікти угорсько-австрійський кордон завдяки підробленим документам. І лише в березні 2000 року Мар'янчука екстрадували до України.

Спецоперацію з доправлення Василя Мар'янчука з Угорщини в Київ провели співробітники ГУБОЗу спільно з колегами з Одеси та Закарпаття. Всі її деталі зберігали в якнайсуворішій таємниці, оскільки, за інформацією, що її мали "силовики", в Одесі серйозно готувалися до зустрічі. Місцеві угруповання виділили мільйон доларів для вже своєї спецоперації. Бандити планували відбити Мар'янчука в міліції.

Юрій Луценко, міністр внутрішніх справ України: " Один час сам Мар'янчук приїзджав з Угорщини i керував бандою, а останні вбивства на його замовлення були виконанi, коли вiн вже був затриманий i знаходився в суді Пiсля того кiлери, якi виконували замовлення Мар'янчука, вбивалися своїми наступниками i цей конвеєр продовжувався всi цi роки. Фактично 10 рокiв в Українi дiяла велика, масова i добре організована озброєна бригада."

У бандитів вилучили всіляку вогнепальну зброю - це 6 автоматів, 2 гранатомети, 3 гвинтівки, 13 пістолетів, понад 5 тисяч набоїв. У розпорядженні бойовиків було шість гранатометів, чи не три кілограми вибухівки, прилади нічного бачення, 5 сучасних автомобілів престижних моделей. Не кажучи вже про такі "дрібниці", як бронежилети, ножі, рукавиці, перуки, маски та які завгодно засоби супутникового зв'язку.

Ще двох членів банди вдалося затримати турецькій владі. Проте, дізнавшись про те, що їх збираються екстрадувати в Україну, злочинці вдалися до неординарного рішення: вони спокійно задушили свого співкамерника, громадянина Румунії. Прокуратура Стамбула порушила проти них карну справу. І тепер турецька влада відмовляється передати злодіїв у руки українського правосуддя. За турецьким законодавством, їх можуть засудити на 35 років позбавлення волі. В Україні ж цих кілерів звинувачують у скоєнні десятьох убивств. Нелюди, боячись екстрадиції додому, де їх чекає українська Феміда, віддали перевагу Туреччині. Хай навіть на 35 років!

Михайло Вершняк, начальник УМВС України в Одеській області: "На сьогоднішній день, ще деякі учасники тієї банди знаходяться на волі і проводиться по розшуку..."

Одному з підсудних присудили найвищу кару - по життєве ув'язнення, ще вісім бандитів отримали від 4 до 15 років, двох суд виправдав. Вердикту щодо самого Василя Мар'янчука поки не винесено: його справу виділено в окреме провадження.

Юрій Луценко,  міністр Внутрішніх справ України: "Свідки, якi починали свiдчити проти Мар'янчука i були затримані слідством, зникали або помирали при загадкових обставинах... Працівники міліції робили просто все необхідне, в тому числі і героїчні вчинки для того, аби затримати банду. Ті, хто був арештований, були засуджені до 15 років позбавлення волі, а епізод самого Мар'янчука на підставі довідки про те, що він смертельно онкохворий, причому уже років чотири... виділили в окреме впровадження і на підставі цього Одеський Апеляційний Суд прийняв рішення про розгляд його в окремому розгляді з пом'якшеними обставинами, бо він, бачите, дуже хворий..."

Мар'янчука намагаються звільнити апелюючи його онкохворобою. Справжня вона, чи надумана - судити не нам. Цікаво інше. Чи буде цю справу завершено? Оптимісти вважають, що безумовно так. Тому що інакше - гріш ціна нашій державі. І ця справа мусить стати своєрідним прецедентом реальної, боротьби з бандитизмом, із убивствами на замовлення та корупцією. Є й песимісти, котрі говорять про те, що занадто великі люди були замовниками Мар'янчука і лідера групи мають звільнити з-під варти, або, якщо це не вдасться, то ліквідувати.