Територія ризику. Королівство льоду. Частина перша [ Редагувати ]

Найзагадковіші й найнебезпечніші місця нашої планети чекають на чергових сміливців. За їхньою неприступністю ховаються таємниці, які людині ще поки не до снаги розгадати. З'являючись у таких місцях, ми боремося за своє виживання, намагаючись що є сили відкрити завісу над черговою таємницею. Але ключі від них надійно охороняють льоди, джунглі, океани, гори, ваблячи шукачів пригод.

Боротьбу з людьми природа майже завжди виграє - демонструючи свою могутність і неперевершеність. Але іноді, ціною неймовірних зусиль, екстремалам усе ж удається побачити таємницю на власні очі. А якщо в них при цьому ще й виявилася камера... - тоді це повинен побачити весь світ. Телеканал "Інтер" розпочинає показ нового документального серіалу про найнебезпечніші і найзагадковіші місця нашої планети. Ми поринаємо у світ екстріму й упевнено йдемо на територію ризику.

Пунктом призначення території ризику стане найневивченіше місце нашої планети. Як кажуть науковці, навіть світлий бік Місяця вивчено більше, ніж холодний, але моторошно прекрасний континент - Антарктида. Саме вона ретельно зберігає найбільшу кількість таємниць планети Землі, людства, та й смертність отут найвища - крижана краса не прощає помилок та авантюризму нікому. Занадто багато на льодовиках хрестів.

Наш маршрут проляже через Чілі й Аргентину. Ці країни найближчі до шостого континенту й допоможуть нам одержати відповіді на кілька важливих питань. Сьогодні на територію ризику з нами підуть - Володимир Ващенко, заступник директора Національного Антарктичного Наукового центру і Борис Куликов - історик, людина, що тривалий час цікавиться загадками людства, що вражають найбільше.  Наші гості поділилися з нами враженнями про свої експедиції до Антарктиди, розказали як потрапити туди, а також із чого починається такий складний і небезпечний шлях для вченого.

От і ми пройшли весь відбірний шлях. До речі, щось схоже проходять і космонавти, за тим лише винятком, що їх перевіряють на вестибулярних тренажерах. Хоча як виявилося, нам би теж не зашкодила така перевірка - пропливти Дрейк на нашому маленькому судні - те саме, що злітати на Місяць.

Медкомісія тривала цілих два дні - з ранку до вечора. Кожен лікар якомога ретельніше тестував кандидатів в Антарктиду на предмет того чи іншого захворювання. І невипадково. Адже, крім того, що людина може повезти з собою в абсолютну стерильність якусь заразу, так вона ще й передасть її своїм колегам. А ще всілякі недуги мають властивість загострюватися в непідходящу мить. А евакуювати з Антарктиди - на жаль, годі. Тому найменший клопіт зі здоров'ям може вилитися у величезну втрату.

Особливій перевірці піддали наші легені - виявляється, в Антарктиді розріджене повітря, а значить - мало кисню. Не кожен витримує - бували випадки, коли люди через кисневе голодування божеволіли. Через наші легені пропускали кисень, потім гелій - аби з'ясувати, на скільки ми готові до таких випробувань. Третього дня консиліум виніс вердикт - до експедиції в Антарктиду готові всі. На відміну від минулого року, коли забракували зимівника з Харкова.

Людину швидко змінили на іншу, й експедиція готувалася до відправлення. Група ТК "Інтер" вирушила раніше - нам треба було провести чималу роботу в Чілі й Аргентині, щоб потім попрямувати в Антарктиду.

То які ж таємниці приховує Антарктида? Знайомлячись з історичними й науковими працями, з військовими доповідями й даними найпотужніших розвідок, я окреслив кілька дуже цікавих запитань, відповідей на які нема й досі. Кажуть, в Антарктиді заховані  скарби Третього Рейху. Що ж - ми будемо мати нагоду перевірити ці факти. Не оминаючи при цьому Чілі, де дотепер функціонує й живе своїм життям колонія Диґнідад - тобто поселення достойних, котре тепер називається "Вілла Баварія". Саме там очікували рейсу в Антарктиду  групенфюрер СС Генрих Мюллер та оберштурмбанфюрер СС, власник каси Третього Райху Мартин Борман - два найбільших злочинці другої світової війни, які замордували сотні тисяч людей і котрих, до речі, вважали вбитими при бомбуванні Берліна. Принаймні, так упродовж шістдесятьох років стверджували історики. Кажуть, саме в Диґнідаді заховано золото Третього Рейху. Першочерговим нашим завданням стане - відшукати "колонію достойних" і по змозі відвідати її. Що примітно, і навіть дивно - ніде в архівах нема жодної фотокартки з цього секретного поселення. Майже всі, хто впритул вивчав цю тему, без вісти зникли або загинули при загадкових обставинах.

Ну що ж, переліт у нас зайняв 28 годин і ми нарешті приземлилися в Чілі, в столиці Сантьяґо. Довго затримуватися там в нас причин не було, тому, взявши в оренду автомобіль, ми подалися на пошуки колонії Диґнідад, або, як тепер її називають, Вілли Баварії, в центральну частину Чілі.

Територія Чілі - це вузька смуга землі, витягнута вздовж узбережжя Тихого океану. Завдовжки країна приблизно 4 300 кілометрів, а завширшки всього 170. Чілі межує з Перу, Болівією та Аргентиною, а на півдні протокою Дрейка відділена від Антарктиди. Гори тягнуться вздовж усієї країни. У багатьох місцях гірські пасма розірвано активними і сплячими вулканами, а в районі острова Вогняна Земля вони йдуть під воду, утворюючи при цьому велику систему фіордів - гір-островів. Найвище місце країни - гора Охос-Дель-Саладо, заввишки 6880 метрів.

За попередніми даними, "поселення достойних" було розташовано за 350 кілометрів від столиці Чілі Сантьяґо, десь у провінції Маул. Купивши найдетальнішу мапу Чілі, ми так і не змогли знайти на ній Вілли Баварії. Провінція Маул виявилася однією з найбільших у Чілі, тому пошуки обіцяли бути тривалими. Часу в нас було геть обмаль, адже через кілька день у південне місто Чілі Пунта-Аренас прибувала полярна експедиція, до якої нам потрібно було приєднатися. Пам'ятаючи українське прислів'я, що язик до Києва доведе, ми вирішили втілити її в Чілі. Однак і це не допомогло - ніхто з місцевого населення не знав про Віллу. Вирішили повернути на гірську дорогу, що вела до Аргентинського кордону. Можливо, там жителі маленьких сіл щось чули про колонію Диґнідад? Незабаром наші очікування виправдалися - на узбіччі гірської дороги стояли якісь люди. Це виявилися місцеві нащадки індіанців.

Ми з'ясували, що ці люди знали про існування Вілли Баварії, однак, неохоче ділилися з нами інформацією. За їхніми словами, щоби потрапити у Віллу, треба мати спеціальне запрошення й...високих заступників. Інакше туди нас не пустять. До того ж, якась незрозуміла зніяковілість була в очах чілійців. Спочатку ми не звертали на це уваги, але з кожним новим зустрічним, у котрого цікавилися Віллою  - помічали в очах щораз більшу тривогу. Це нас трохи збентежило. Проте, ми просувалися далі й далі в гори - до кордону з Аргентиною.

Зовсім не дивно, чому тут ховалися нацисти, і чого так мало інформації про колонію - сюди практично неможливо дістатися. Заблукати в численних звивистих путівцях, застрягти в дощ навіть на джипі - тут звична справа.

Місця тут зовсім дикі й казково гарні - гірські озера, болота, великі долини, водоспади, густі ліси. Колись отут жили індіанці, до яких потрапив у полон географ Паґанель з пошукової експедиції капітана Ґранта. Десь у краю суворих і прекрасних диких скель, водойм, льодовиків, вітрів і снігів загубилася колонія Диґнідад. Ми ще не знали, які сюрпризи готує нам сьогоднішній день, але те, що вони будуть, чомусь не сумнівалися.

Через 5 годин борсання гірськими дорогами, ми виїхали в чергову долину, аж за зламом шляху зненацька з'явився високий тин, обнесений колючим дротом. За ним величів камінь із написом.... "Вілла Баварія". Ми під'їхали до таємничої колонії Диґнідад - саме тут переховувався Мюллер, приїжджав Борман, саме тут, кажуть, сховали левову частку золота нацисти. Але все це могло бути просто вигадкою - що ж таке насправді Вілла Баварія, ми з'ясуємо вже за кілька хвилин.

Отож, колонія Диґнідад, або як її тепер називають - Вілла Баварія справді існує. Тут є й храм, і школа, що їх охороняють німецькі вівчарки, колючий дріт натягнуто по всьому периметрові колонії, є навіть контрольна смуга, що невимовно мене здивувало. То, може, тут і справді криються скарби Третього Райху?

1961 року колишній капрал медслужби СС Пауль Шаффер, що прибув із групою з трьохсот німецьких колоністів, заснував "Поселення достойних" - "Колонію "Диґнідад". У цій групі перебував і скромний німець, що запам'ятався старожИльцям. Як дві краплі води він схожий із шефом Гестапо Генрихом Мюллером. Цей пан оселився в будиночку на околиці. Дотепер нам відверто казали неправду, розповідаючи, що керівника гестапо групенфюрер СС Генриха Мюллера  убили під час штурму Берліна. Насправді його й досі активно шукають. Ніхто не повірив, що людина, котра винна у смерті мільйонів людей і володіє унікальною інформацією про зниклі тони золота Райхсбанку, загинула під час штурму німецької столиці 1945-го.

А після того, як розкопали його псевдо-могилу на берлінському цвинтарі, і знайшли в труні кістки від трьох різних людей, стало зрозумілим: шефові гестапо вдалося втекти - найпевніше, разом із золотим запасом. Експедиції з його розшуку в джунглях Південної Америки в різні часи проводили мисливець за нацистами Симон Візенталь, Юліан Семенов і ЦРУ США, що припинило пошуки лише в грудні 1971 року. Проте, ніхто з них не потрапив у провінцію Маул, де ми власне й перебуваємо. Німеччина видала ордер на арешт Мюллера 1973 року, одержавши якісь "особливі відомості" - німці шукають його дотепер. Хто б міг подумати, що власник золота нацистів міг вести тихе життя тут - у занедбаному будиночку? Ми спробували розпитати кого-небудь із місцевих жителів, напросившись у гості. Але нам ніхто не відчинив.

Незабаром ми під'їхали до шлагбауму з численними табличками. І тут нам відкрилися певні цікаві й досі нікому невідомі факти. Кілька табличок на огорожі пояснювали, що колонія Диґнідад - це шпиталь, інші написи вказували на те, що Вілла Баварія - це приватне фермерське господарство. Як виявилося, ці вказівники правильні, але в зовсім іншому значенні. За часів правління Авґусто Піночета, чілійського диктатора  - колонія була рясноликою. З одного боку тут тихо й мирно проживали високопосадові нацисти, в іншій на них працювали каторжники. Диґнідад - це місце, де проводили досліди над людьми, це місце, де під палючим сонцем працювали тисячі людей, постачаючи припаси в майбутній четвертий райх. Тут знищували політичних супротивників.

Через 10 хвилин ми під'їхали до головного в'їзду - на зустріч нам вийшла бабуся років сімдесяти. Вона знала тільки німецьку. Було дивно зустріти в чілійських джунглях, серед диких гір людину - яка не знала іспанської. Саме тут мені стали в пригоді шкільні уроки німецької. Спочатку вахтерка навідріз відмовлялася нас пропускати. Іноді навіть зривалася на крик - це приватне життя, навіщо в душу людям лізти. Але потім цілком спокійно намагалася пояснити - сюди не можна, стороннім вхід категорично заборонено.

Час від часу через ворота проїздили джипи з охороною, зупинялися біля нас, але жінка ледве помітним кивком сигналізувала їм, що все гаразд і вони їхали далі. Кілька разів я називав прізвища людей, які мали би проживати тут, але вона ніяк не викривала себе й удавала, що взагалі ніколи про таких не чула. Нарешті ми зуміли знайти до неї підхід - запитавши, чи неможна тут десь пообідати? Несподівано це подіяло на неї - жінка миттю змінилася й дозволила нам проїхати. Але з умовою, що ми залишимо камеру й не будемо затримуватися. Та надто заборонила з кимось розмовляти.

Тема колонії "Дигнідад" - дуже цікава, хоча б тим, що протягом багатьох років нашим дідам, батькам, а потім і нам - нав'язували брехливі відомості стосовно нацистських злочинців. Нам вдалося розвінчати багато міфів, а також вперше дослідити деякі сенсаційні подробиці із життя Гітлера, головних есесівців та їхнього сьогодення.  Проте детальніше ми зупинимося на цій темі в окремому випуску програми "Спецпроект".

А поки ми прямуємо в Антарктиду - де зробимо не менш вражаючі відкриття, наражаючись на небезпеку на кожному метрі королівства Льоду.

Цікавою буде спроба перевірити відомості про один із найбільших скарбів Третього Рейху. Відповідно до запису у судовій книзі підводного човна У-530, на Землю Королеви Мод, між землями принцеси Марти й Астрид, координати 71 градус 30 хвилин південної широти й 14 градусів 51 хвилина східної довготи висадилися люди, і з безцінним вантажем увійшли в печеру під назвою Мюхлінґ-Гофман. Більше їх ніхто не бачив.

Субмарині У-530 було наказано відправлятися в Аргентину й здатися. Правда це чи вимисел - про це ми розповімо вже безпосередньо з Антарктиди,  наступної неділі в най-екстремальнішому проекті "Територія ризику".