Край світу [ Редагувати ]
Напевно, багато хто з вас хоча б раз у житті мріяв опинитися в іншому вимірі, чи поринути в минуле, дізнатися, як жили наші пращури. Насправді, здійснити такі мрії цілком реально. Як саме? Достатньо лише потрапити у Марокко! Країна третього світу, країна мрій та несподіванок. Країна, візит до якої раз і назавжди змінює життя. Чому так трапляється? Про це дізнавалися журналісти Студії документальних фільмів та спеціальних проектів. Точка відправлення - Київ. Місце призначення - місто-курорт Агадір. Північна Африка. Королівство Марокко. Що чекає на киян у загадковому місці, батьківщині берберських племен та досі не досліджених таємниць?
Слід зазначити - жоден довідник не розповість вам про Марокко стільки, скільки здатен розповісти один погляд на мешканця цього краю. По очах та поведінці макрокканців можна вивчати історію та дізнаватися про таємничі легенди Марокко. Втім, про це пізніше. Спочатку - кілька слів про саму місцевість, до якої потрапили наші журналісти, де на них очікували сюрпризи, пригоди та навіть шокуючи відкриття.
Узбережжя Атлантичного океану, м'який лагідний клімат, повітря, повне терпкого аромату нагрітих сонцем хвиль. Ті, хто ніколи не був у Марокко, навіть не підозрюють про існування цього запаху. До речі, саме з океану на узбережжя зранку насувається туман. Зазвичай він розвіюється близько дванадцятої дня. Проте, навіть крізь хмари та димку сонце зігріває марокканців, залишає на світлій шкірі туристів засмагу доволі незвичного відтінку "кава з молоком".
Марокканські курорти нагадують виставу, декорації якої постійно змінюються. На світанку ви можете побачити на фоні океанських хвиль вершників, що проїжджають вздовж узбережжя на конях. Трішки пізніше група людей в чорному одязі, що нагадує чернецькі ряси, повільно рухається вершки на верблюдах. ...А піщані дюни диких пляжів, напевне, не залишать байдужими навіть найвимголивіших естетів.
Марокканці з повагою ставляться до українців. Хоча наші співвітчизники характеризуються узагальненим висловом "русіс"- їх впізнають. Вітають широкими доброзичливими посмішками та чекають на відповідну доброзичливість.
Нашого брата в першу чергу цінують за вміння віртуозно схоплювати берберські традиції,такі, як, наприклад, уміння торгуватися. З цим звичаєм журналісти познайомилися в перший день перебування в Агадирі. Ринок у Марокко- це так би мовити країна в країні. Він існує своїм окремим життям за своїми власними законами, правилами, звичаями. На запитання про вартість того чи іншого товару торговці посміхаються, потім цікавляться, скільки ви можете за це заплалатити. Багато хто з іноземних покупців розгублюються у подібній ситуації. Та лише не україці! Вони торгуються аргументовано, на заздрість іншим іноземцям і навіть деяким місцевим мешканцям.
За малесеньку дрібничку марокканець може попросити ледь не ваш двомісячний заробіток . Втім, якщо продавцеві сподобається те, як ви торгуєтесь - він може її вам просто подарувати! Ринок - частинка марокканської культури, що займає важливе місце у культурі місцевого народу.
Практично жоден з іноземців не в силах утриматися від спокуси придбати в Марокко те, що на його Батьківщині може коштувати вдвічі, та навіть втричі дорожче. Втім, як з'ясувалося - товар, який вам тут пропонують, не завжди буває якісним. Існує маленька таємничка, що допоможе відрізнити штучний килим від натурального, зробленого з вовни. Шматочок килима треба підпалити. Якщо від нього піде запах пір'я - тоді це справжній товар. Якщо підпалений килим запахне пластиком - він зроблений з акрилового волокна.
Після так званого "шопінгу" українські журналісти відчули втому. Не дивно! Адже подорож ринком кошутвала чималих зусиль. Місцеві мешканці порадили хлопцям спробувати так звану марокканську горілку. Як же українці здивувалися, коли замість очікуваної горілки у маленьких чарках їм принесли духмяний м'ятний чай! Виявилося, що напій так називають саме тому, що у світі його асоціюють з марокканцями, так само, як горілку - з росіянами.
Марокко - країна перетворень, майже казкових за раптовістю. Ви перебуваєте в мусульманській країні? В Агадирі, наприклад, ви цього не помітите. Міжнародний курорт Агадир на узбережжі Атлантики, розкинувся навпроти Канарських островів, і є їхнім материковим продовженням. Розкішні вілли, дискотеки до ранку, шампанське, міні-спідниці, німецька мова. Але сто кілометрів убік - і починається поетична Ес-Сувейра. Стародавній португальський форт: білі стіни, сині віконниці. Верблюди, що просуваються берегом океану. Барвистий від прапорців порт, наповнений гомоном чайок, блищить лускою, пахне печеною на жаринах рибою. Крутобокі шхуни тиснуться при березі. Гортанний говір місцевих рибалок і їхня надзвичайна моторність... На думку спадають легенди про корсарів, мусульманських піратів.
Якщо живеш у "медині" (старе місто), закрутитися в черзі перетворень зовсім просто. Оберніться - і не впізнаєте смагляву клопітливу тітоньку, з котрою ви щойно щебетали французькою. Тепер вона - ворожка, або, як кажуть у Марокко - шаманка. За символічну суму вона розповість Вам про минуле, сьогодення і навіть про майбутнє. Цією унікальною нагоди скористався і керівник нашої знімальної групи.
Варто також відвідати Рабат 3 березня, у день нарождення короля, щоб побачити урочисту церемонію святкування, коли головний правитель і парламентарі в пантофлях і білих балахонах із гострими каптурами виходять до народу...
Описувати Марокко - марна справа. Слова народжують зорові образи, а як бути з запашними? Адже марокканський сезам - це не тільки художні промисли. Це бархани прянощів.А марокканська кава? В одній маленькій філіжанці змішано кілька її видів, і кожен має свою чарівну духмяність.
Вуличний рух у Марокко просто-таки божевільний. "Мерседеси" прокладають собі шлях серед візків і мотоциклеток та шарахаються від дітей, що вистрибують на дорогу.... але ця метушня поєднується із внутрішнім спокоєм марокканців. І, якщо машина іноземного гостя застрягне у пробці поперек руху, весь майдан замре і терпляче чекатиме, доки той дасть собі раду з кермуванням.
Взагалі Марокко - досить бідна країна з тисячами маленьких поселень, що ніколи не знали електрики й гарячої води. Але туристів тут безліч. Вони засмагають на морі, полюють у горах і мандрують лабіринтами медин. Хоча туризм - лише третя стаття доходу країни (після сільського господарства і видобутку вугілля).
Марракеш. Земля, що тихо випірнула з океану, здалася зовсім не схожою на Землю. Поверхня цієї незнайомої планети була червонувата, як поверхня Марса.
Джемаль-ель-Фна. Спочатку важко зрозуміти, чим це місце прославилося на весь світ. Звичайний ринковий майдан. Великий. Із краєвидом Кутубії - мечеті з найвищим і найкращим мінаретом Північної Африки. Спасибі Абд аль-Муминові з династії Альмохадів за турботу. У XІІ столітті він, грізний завойовник, побудував Кутубію і розпорядився нанизати на шпиль, що її увінчує, чотири золотих кулі. Відтоді кожен може, знайшовши в небі золоті кулі, самостійно вийти з лабіринту медини простісінько на майдан Джемаль-ель-Фна.
Майдан цей обнесено жовтогарячим валом: сюди звозять гори помаранчів. Через апельсинові бруствери визирають торгівці, денно і нічно пропонуючи свіжо віджатий сік -лише 2,5 дирхема (приблизно 20 центів) за склянку.
Вдень величезний майдан порожній. Тільки потьмянілі парасольки і скорчені в їхньому куцому затінкові переписувачі, у своїх безглуздих позах зовсім не схожі на людей, висушені старигани-водоноси у капелюхах із дзвіночками та з отороченням нестерпно яскравих кольорів, що несуть курдюки з водою і аж до болю блискучі мідні чашкаи на ременях через груди. Вони човгають вздовж майдану колами і пропонують туристам сфотографуватися за гроші.
Але ввечері, тільки-лишень пройде спека, люди на майдані з'являються миттєво. Як отут блідолицьому туристові не остовпіти?
От людина набула ефектної пози і щось утовкмачує за допомогою сопілочки старій велосипедній шині. Та оживає і навіть зводить голову. Ви вгадали, це - змія. Не зла, хоч і негодована, втомлена жити, вона, проте, намагається достоту рости над собою, спинаючи в повітря щораз нові сантиметри свого тіла, і навіть натякає, що вона не просто змія, а справжня кобра.
Провісники і провісниці, водоноси й поети, співаки і танцюристи, акробати і зцілювачі, зубодери і просто місцеві божевільні із дзвіночками, неймовірними помпонами, небаченими музичними інструментами і знаряддями для вимдобуття з них звуків - усі вони навчені мальовничих поз, аби їх хотілося сфотографувати. Для них це - заробіток, реальні гроші.
А як смачно пахне Джемаль-ель-Фна ночами! Які тільки казани, мангали та жарівні не віддають ночі свої аромати! Яких тільки запашних димів не летить до небес! А небеса над Марракешем дивовижні - підсвічена товща синього скла, немов над тобою простягається не повітряний, а справжнісінький - мокрий - океан.
Хто назвав Одеські провулки "лабіринтом"? Справжній лабіринт - марокканська медина, стародавня, заплутана, як клубок вовни.
Вулиці медини... Цей вислів ріже втаємничене вухо. Адже "вулиці" призначено аж ніяк не для прогулянок - лише для того, щоб дістатися - найчастіше неспішно дійти від одних дверей у глухій стіні до інших дверей. Усе життя медини на базарах і за дверима у глухих стінах. Уявити, хто і що ховається за ними, годі. Можливо, розкішний ріад. А може, ткацький цех. Постукаєте - і вам відкриє стара відьма, східна красуня або особисто Ів Сен-Лоран, що дотепер зберігає свою марракеську віллу.
"Сук" у перекладі з арабської - базар, найчастіше критий. Але сук покрито не дахом - від негоди, а нещільно підігнаними лозинами - від сонця. Униз проливається сонячний дощ. Тиск марокканського сонця сильний, і сонячні струмені стоять у повітрі, довгі і часті. Усе і вся, що перебуває під цією своєрідною, надто рідкою стріхою, то майже зникає у півмороку, то, потрапивши під сонцепад, ріже око своїми барвами. Тут ви потрапите на величезне море прянощів. Але не варто квапитися одразу ж усе купувати. Треба поцікавитися про вартість краму, а потім поділити цю цифра на три. От така проста марокканська арифметика.
За час перебування в цій дивовижній африканській країні, ми впевнилися:якими бідними і злиденними не були б її мешканці, веселяться вони по-справжньому, для себе, а не за гроші для іноземних туристів. Отож зовсім не дивно, що деякі наші дівчата воліють обирати собі за чоловіків саме цих життєрадісних арабів. Що ж, серцю ж не накажеш. А от нам ближче до серця українська земля і наші співвітчизники, хоч як би, бува, важко з ними живеться.
