В Україні бракує донорів [ Редагувати ]

За статистикою, кожен третій бодай раз у житті опиняється в ситуації, коли його життя залежить від наявності "донорської крові". Якщо, боронь Боже, з вами таке трапиться, краще, щоб це було не в Україні. А скажімо, в одній із країн ЄС, де система охорони здоров'я гарантує кожному, хто потребує,  безкоштовну кров у необхідній кількості.

В Україні, натомість, кров перетворилась на товар, на якому можна непогано заробляти, - держава виступає лише як "регулятор цін". Безкоштовної крові - вічно бракує. Але це ще півбіди - ніхто не гарантуватиме, що під час переливання - пацієнта не заразять якоюсь хворобою (це може бути як "гепатит", та навіть і СНІД). До порівняння: у Чехії допускають одне зараження "гепатитом" на 250 тисяч трансфузій (тобто переливань крові).

Тим не менше, за останні роки там не було зафіксовано жодного подібного випадку. В Україні такої статистики ніхто не веде. Але будь-який "лікар - трансфузіолог знає - якщо використовувати лише ті методи захисту, що їх фінансує держава, вистачить трьох переливань крові, щоби пацієнта гарантовано інфікували гепатитом "В" чи "С". Тему вивчав Андрій Сайчук:

Центр гематології при спеціалізованій лікарні "Охматдит". Тут лікуються діти з усієї України з онкозахворюваннями крові. Щоб перемогти хворобу, їм потрібні правильне лікування і кров. Багато донорської крові.

Ніна Осадча, мати онкохворої дитини:

- Тут люба група крові - на рахунок золота. Тому що наші діти проживають лише за рахунок донорської крові.

Майже рік син Ніни Осадчої лежить тут, в Охматдиті. Його власний кістковий мозок перестав виробляти кров. Потрібні переливання, деколи щодня. Тому його мати весь час - у пошуку нового донора. Її перше запитання навіть до нас було - яка у вас група крові? 

Цього дня їй пощастило - відразу два хлопці погодились здати плазму. До того ж - вони відмовляються брати за це винагороду.

Дмитро Музика, донор крові:

- Это не то время, чтобы за это деньги получать. Это надо. Попросили, значит надо. У каждого в жизни бывают такие ситуации. Нужно помлоать людям. Тем болем, это дети, это не то, что там какой-то другой случай. Это дети.

"Охматдит" - головна дитяча лікарня України. До 2002 року її потреби у донорах забезпечував київський центр крові. Але при цьому - замисліться!! - 95% дітей, яким робили переливання, - інфікувалися гепатитами В і С.

Лариса Пересада, завідувач відділення онкогематології лікарні "Охматдит":

- Мне могли бы сказать - ну какое тебе дело до гепатитов? Ты свое лечишь, ну и лечи. Но потом получается, что: если разворачивается гепатит, мы, во -первых, не можем довести до конца химиотерапию, потому что химеопрепараты и гепатит не совместимы, а во-вторых, у нас были случаи, когда дети, излеченые от лейкоза, умирали уже за пределами этой клиники от гепатита, потому что у них имунитета еще догое время нет. И поэтому это бэло до слез обидно.

Лариса Пересада приїхала в Україну після навчання в Німеччині. Відтоді минуло вже понад десять років. Але вона все ще не може примиритися з тим, наскільки відрізняються європейські стандарти від української реальності. Сьогодні вона не бачить іншого виходу як рекомендувати батькам самим шукати донорів і перевіряти їх кров на імпортних тест-системах.

Лариса Пересада, завідувач відділення онкогематології лікарні "Охматдит":

- Никогда гарантии нету, что ты что-то не получишь в этой стране. Потому что это все настолько... безответственно. И сколько этот вопрос не поднимался, такое впечатление что Минздрав на это закрывает глаза. Удобно. Зачем?

Знімальна група "Інтера" протягом місяця намагалася зустрітися з міністром охорони здоров'я, щоб поговорити про проблеми донорства. Для нас не знайшлося часу. Але з запитів, які раніше робили ми і наші колеги, відомо, що МОЗ не лише не веде статистики заражень гепатитами при переливаннях крові, там навіть не знають, скільки взагалі хворих на гепатити В і С є в Україні.

Андрій Сайчук, кореспондент:

- Скільки всього потрібно донорської крові? За рекомендаціями ВООЗ за рік на кожного мешканця має бути заготовлено 12-15 мілілітрів крові. Це ось дві такі пробірки, здавалося б небагато але якщо помножимо на кількість населення України отримаємо величезну цифру - 600 тисяч літрів.

За СРСР потреби в крові легко перекривалися. Тільки в Україні було близько 1,5 мільйона донорів, таких, як Лариса Бондаренко. Вона здала за своє життя 36 літрів крові. Тоді донорів заохочували не так грошима, як пільгами.

Лариса Бондаренко, почесний донор СРСР:

- Пільги були дуже хороші в той час. по-перше - случилось так, шо в мене всі зуби пішли - поставили всі золоті зуби. По-друге в любого врача любе лікарство. Коли я попала на операцію станція переливання крові давала все - хоч залийся.

Нинішнім донорам пропонують гроші - 16 гривень за 100 мілілітрів і безкоштовний обід. Це невелика сума - але для провінції працює. В київському обласному центрі крові донори шикуються в чергу. Заступник головного лікаря Віталій Демський погодився зробити для нас екскурсію. На першому місці тут біобезпека. Так що бахили і халат - обов'язкові.

Лікарю Демському є чим пишатися. Сучасне обладнання, яке дозволяє виділяти і зберігати високоякісні компоненти крові. Крім того, особливий предмет гордощів, - лекофільтри і швейцарська тест-система зводять ризик пропустити віруси до мінімуму".

Віталій Демський, заступник головного лікаря Київсього обласного центру крові:

- Ми відповідаємо за свою системи безпеки яка в нас напрацьована і я вважаю на досить високому рівні.

У цих холодильних камерах завжди є кров, плазма, еритроцити - все що потрібно дітям з Охматдиту. Але безкоштовно - тільки для лікарень київської області. Всі інші клієнти мусять платити.

Людмила Пелих, координатор Асоціації молодих донорів України:

- Якщо вже не можуть знайти донорів батьки - дитина, це не голосне слово, помирає від кровотечі чи нестачі якихось аналізів то ідуть на покупку. це можна купити один раз бо досить коштовна кров - більше тисячі гривень коштує доза тромбоцитів напр. А якщо потрібно три чотири дози кожного дня? Тобто уявіть собі, які це кошти.

Людмила Пелих займається пошуком волонтерів - донорів, які безкоштовно здають кров для хворих на рак дітей. Вона каже, що в умовах, коли держава не помічає проблеми, донорський рух досить активно розвивається на громадських засадах. Вона і сама регулярно здає кров.

Людмила Пелих, координатор Асоціації молодих донорів України:

- Коли приходиш туди у відділення і дивишся на батьків на дітей... Раз прийдеш туди і ти вже не можеш туди ще раз не прийти. Хочеться хоч чимось допомогти. Ти не можеш допомогти великими коштами там - кров'ю.

Наступного дня Людмила їде до Інституту раку. Там її чекає мама трьохрічної Насті. У малої злоякісна пухлина нирки. Вона проходить дуже важкий курс хіміотерапії. Їй потрібна кров. Сьогодні. Від цього залежатиме чи житиме Настя завтра.

Андрій Сайчук, Світлана Трунова, Сергій Килимник, "Подробиці тижня", телеканал "Інтер"