Жителям Конотопа помогают выжить игрушки [ Редагувати ]

Іграшки - як спосіб вижити. У Конотопі на Сумщині частина мешканців заробляє на пероні. Колишні вчителі, бухгалтери, продавці продають пасажирам іграшки. Вони просять не показувати їхні обличчя, бо втратять останній заробіток, адже їхня торгівля - протизаконна. Розповідає Ольга Чепіль.

- В нас стільки в Конотопі було: і поршевой завод, і арматурний, і маслозавод, і хлебзавод, і КВРЗ. Роботи вообще нема.

- А ви колись де працювали?

- Я робила бухгалтером.

- Я була помічником вихователя, і продавець-буфетник.

Тут є й з вищою освітою, і з двома вищими. Втім, розказувати про свій нинішній "пухнастий" заробіток не хоче ніхто. Як і говорити на камеру. Торгівля ж на пероні - офіційно заборонена.

- Нам і так... Куди-небудь познімають, а потім місяць ганяють, не дають торгувати. А нам надо жить, дітей учить.

Товар з лапами та хвостами привозять на продаж із сусідньої Білорусі. Маленьких пухнастиків, і тих, що без особливої фантазії, шиють удома самі.

- Такой - 60.

З п'ятої ранку потяг на Москву - і початок роботи. І до ночі, у кого плечі сильніші.

- Може, десять кілограм, може, чуть більше.

Валерій тут старожил. Він 30 років працював за станком - тепер носить на собі коней. Йде на перон, бо має троє дітей і четверо онуків. Так заробляє і зять. Робота, каже, як в казино, не вгадаєш, коли пощастить.

Валерій:

- Продали щось?

- Неа.

Геннадій Толкачов, директор конотопського місько-районного центру зайнятості:

- Десь, приблизно, один до чотирьох - це безробітні міста і безробітні району. Найбільше ми працевлаштували з початку року за такими професіями як продавець продовольчих, не продовольчих товарів, водій, тракторист.

Валерій, на жодну з таких посад не підходить, бо й так вже на пенсії. Каже, щоб вижити, в нього одна дорога - на вокзал. Те, що приносить дітям радість, для нього просто заробіток.

- Вам напевне вже ті іграшки у печінках сидять?

- Та сидять. Але без їх нікуди. Поки вони кормлять.

Ольга Чепіль, Олексій Шматов, Новини, Телеканал "Інтер"