Скнилів. Пам'ятник глухій владі [ Редагувати ]
Вже давно вiдпало припущення, нiби в двигун лiтака потрапили птахи. Нонсенсом називають фахiвцi i версiю зiткнення з НЛО чи якимось iншим об'єктом. Висновок державної комiсiї - технiчно Су-27 був цiлком справний. Залишається одне - людський фактор. Виходить, завинили пiлоти, їхнє командування i органiзатори авiашоу. Та остаточно пiдтвердити чи спростувати це можна буде тiльки пiсля ухвали суду.
Понад 2,5 роки минуло з тiєї чорної суботи, коли свято перетворилось на криваву трагедiю. А на Скнилiвському лiтовищi i зараз продовжують сiдати та пiдiйматись в повiтря лiтаки. Тобто - нiчого не змiнилось, майже нiчого. Тiльки з'явилась оця невеличка каплиця бiля аеродрому - кожну недiлю тут вiдправляють панахиди по загиблим - по черзi священики рiзних християнських конфесiй. Усiм, як-то кажуть, миром. Проте вшанування пам'ятi безневинних жертв того авiа-шоу, здається, потребує трохи іншого.
Сiмдесят сiм жертв, у їх числi 28 дiтей - жахливi цифри жахливої катастрофи. В мирний час у Львовi загинули люди, i за це досi нiхто ще не вiдповiв.
"Прошу прийняти моє клопотання про притягнення мене до кримiнальної вiдповiдальностi за скоєний мною злочин, що призвiв до смертi сина" - це крик душi батька, який того дня втратив дитину. Стефан Козак тяжко карається, що дозволив синовi пiти на авiашоу. I вирiшив подати таке клопотання до суду, бо нiхто й дотепер не визнає себе винним у катастрофi СУ-27.
Стефан Козак, голова правління ЛМГО "Скнилівська трагедія": "Воно було протизаконно, тому що на день проведення авiашоу не було регламентуючого закону, який би дозволяв проводити таке зрелище з використанням бойових лiтакiв над головами людей. Я ще раз наголошую, що свято вiдбувалося над головами глядачiв. I перший раз, коли вiн пройшов над глядачами, вже була перша жертва - погиб мальчик Саша Бугров, 7 лет, от инфаркта. Так що криваве шоу почалося ще до того, як лiтак впав на голови людей".
У жовтнi двi тисячi четвертого справу про катастрофу вiйськового винищувача передали до суду. Понад сто томiв з результатами розслiдування Державної комiсiї та висновками Генеральної прокуратури. Причинами падiння лiтака називають професiйнi помилки як армiйцiв, так i цивiльних. Першi недбало виконували свої обов'язки, другi - взагалi самоусунулись вiд їх виконання. Подiбної справи у практицi української, та й радянської юриспруденцiї, ще не було.
Віталій Загоруйко, суддя Військового апеляційного суду: "На скамье подсудимых находятся генерал-майор Третьяков - это заместитель командующего 14 авиакорпуса по боевой подготовке, находится полковник Лукиных, начальник службы безопасности полетов 14 авиакорпуса, полковник Дзюбецкий, командир авиаполка из Озерного Житомирской области, откуда был выделен этот самолет, находится полковник Яцюк из Миргорода, который был руководителем полетов СУ-27 на авиашоу и 2 летчика: полковник Топонарь и полковник Егоров".
Перед судом мали постати десять осiб. Аж раптом справи чотирьох генералiв - Стрельникова, Онищенка, Волошенка та Алексєєва - Генпрокуратура видiлила в окреме провадження й передала на дорозслiдування.
Стефан Козак, голова правління ЛМГО "Скнилівська трагедія": "Про що ми можемо говорити, якщо пiдсудний Дзюбецький пiд час слухання кримiнальної справи в судi, переведений на посаду вище i змiнено йому мiсце служби. Про що ми можемо говорити? Сам же Онищенко, йому президент Кучма поручив формування Повiтряних сил i зараз вiн один iз заступникiв. Це особа, проти якої порушено кримiнальну справу. На сьогоднiшнiй день ми маємо величезнi претензiї до мiського голови, якiй разом зi своїм керуючим справами не заперечив проведення цього кривавого шоу. Ми його вибирали - вiн господар неба й землi, вiн вiдповiдає за долi людей, хоча слiдчi Генпрокуратури не виявили, тобто вiдмовили в порушеннi кримiнальної справи, ми будемо в судi добиватися клопотання про притягнення мiського голови i керуючого справами до вiдповiдальностi".
Наступного по трагедiї дня мiсцева влада заявила, що вiйськовi влаштували це шоу на власний ризик - мовляв, у мерiї про це не знали. Хоча самого львiвського голову Любомира Буняка на святi бачили - причому на чiльнiй трибунi. Згодом з'ясувалося, що дозвiл провести авiашоу на львiвському летовищi замiсть мера дав управитель справ держвиконкому Олег Кузан - начебто на словах, а вiдтак це бездоказово.
Та про яку непричетнiсть може йти мова, коли на всiх рекламних щитах i проспектах значилося: двадцять сьомого липня двi тисячi другого року у Львовi вiдбудеться загальномiське свято, а в анонсах, отриманих львiвськими ЗМI, мiськрада називалася спiворганiзатором видовища.
На самому мiсцi загибелi людей, просто на аеродромi, поставлено так званий Сегмент пам'ятi. Умовнi могили - рiвно сiмдесят сiм, за кiлькiстю жертв кривавого видовища - з'явилися тут у першу рiчницю трагедiї. На кожнiй - викарбувано iмена й дати народження. Раз на мiсяць, в останню суботу, сюди приходять помолитися родичi - iншого мiсця для зустрiчей у них досі немає.
Стефан Козак, голова правління ЛМГО "Скнилівська трагедія": "Ви собi можете представити першi переговори - вони вже зараз оприлюдненi, не представляють собою судову таємницю, що льотчики не знали, з якої сторони глядачi. Це є прямий доказ того, що не було польотного завдання, що воно було зроблено вже пiсля того, як сталася трагедiя i ще раз пiдкреслюю - весь час державне обвинувачення у кожного з потерпiлих запитує - чи вам хтось кудись забороняв йти, чи ви мали вiльний доступ перемiщення по площадцi? Так, ми всi мали. Я, якби хотiв, то мiг перейти через взлетно-посадочну смугу, менi цього нiхто не забороняв. Всi органiзацiйнi моменти були упущенi".
Розшифровка "чорної скриньки" пiдтвердила висновки експертiв - головними причинами катастрофи стали: помилка екiпажу Су-27 у технiцi пiлотування i незадовiльне керування процесом з боку Управлiння польотами. Iншими словами - недбальство та порушення льотних iнструкцiй. Обвинувачення ведеться за двома статтями. "Недбале ставлення вiйськової особи до служби, яке мало тяжкi наслiдки - катастрофу лiтака та численнi людськi жертви" - i "порушення правил експлуатацiї лiтальних апаратiв".
На розгляд справи пiде не менше року - сказали у судi. Адже треба допитати понад сiмсот осiб - пiдсудних, свiдкiв та потерпiлих.
Вiталiй Загоруйко, суддя Військового апеляційного суду: "Даже трудно это словосочетание применить в данном случае - это идет просто крик боли, крик души - они начинают рассказывать, как они по сути собирали своих родных по частям. И в том числе основная причина их допросов - это заявленные ими гражданские иски, т.е. мотивация морального вреда, материального в результате этого праздника так сказать. В настоящее время предъявлено около 420 исков. Они были заявлены в большинстве своем в ходе досудебного следствия, были заявлены как к воинской части - владельцу самолета СУ-27 разбившегося, так и к Минобороны и, конкретно, к летчикам и всем остальным подсудимым. В подготовительной части судебного заседания судом было вынесено определение об уточнении ответчика по данному делу и, на сегодняшний день, все иски заявляются к Минобороны".
Пiсля катастрофи, що сталася 1998-го року на авiашоу в Рамштайнi (Нiмеччина), польоти без дотримання так званої "дистанцiї безпеки" заборонено. Фiгури найвищого пiлотажу лiтаки виконують на вiддалi трьохсот метрiв один вiд одного i на висотi, не меншiй чотирьохсот. Виходить, українськi вiйськовi свiдомо знехтували всi норми й правила.
Стефан Козак, голова правління ЛМГО "Скнилівська трагедія": "Тiльки при входi, поряд з показовим майданчиком, там стояв живий ланцюг солдат. Коли ми пройшли через КПП - там також на територiї вiйськового мiстечка стояли живi солдати, ланцюг живий. Дальше ми нiяких нi застережливих, нi попереджуючих знакiв не бачили. Та вiзьмемо старе забуте правило - перед кожним скупченням людей хтось та й через гучномовець попереджував де найбiльша небезпека, що можна робити, а що не можна. Такого не було. Про яку безпеку ми можемо говорити, коли на лiтаках, якi стояли для демонстрацiї були пiдвiшенi бойовi ракети i це вiдображено в матерiалах слiдства. Лiтак, в який врiзався СУ-27 - IЛ-76 - був заправлений пiд зав'язку пальним.
Трагiчний ланцюг вже не видається випадковим. З одного боку -хвацькi повiтрянi аси, їхнi командири, що святкують ювiлей. I десь поряд - налякана мiсцева влада, що прагне уникнути вiдповiдальностi. А з iншого - люди, якi прийшли того лiтнього дня помилуватися, на що здатна сучасна вiйськова технiка. Вони й понинi - по рiзнi боки закону. Закону, писаного не для всiх.
Богдан Католич: "Сама основна вимога, яка ставиться сьогоднi потерпiлими - визнання особливого статусу їхнього, але це треба узаконити на рiвнi законодавчого органу. Чи Верховної Радою, чи Постановою Кабмiну, тому що якщо говорити про особливий статус, то для того треба законнi пiдстави".
Мабуть, порушення права на життя - найпершого з прав людини - не є в даному випадку достатньою пiдставою для законотворцiв. Думка львiв'ян з цього приводу однозначна -змiниться щось не ранiше, нiж буде вирок суду.
Стефан Козак, голова правління ЛМГО "Скнилівська трагедія": "Не вернеш людей, нiщо не компенсує втрати - нi грошi, нi добрi вiдносини. Бiль - вона залишається на одинцi з тим, хто втратив, хто втратив здоров'я непоправно. Але ви розумiєте, в совокупностi - якщо винен, то повинен сидiти в тюрмi. Ми ж не кажемо поголовно, щоб всiх садiти пожиттєво. Нi, справедливо суд нехай винесе свiй вердикт по кожному з тих i розбереться. Я ще раз пiдкреслюю, тi матерiали, якi є в судi, дають повнi пiдстави засудити з повним вiдображенням вини кожного i з залученням тих, якi сьогоднi ще на свободi".
Минуло два з половиною роки - i про ту Чорну суботу у Львовi нагадують лише каплиця та два щити - дороговкази до неї. Каплицю всiх святих українського народу поставили у пам'ять про мертвих та в науку живим. Коштом людей, яких так чи iнак зачепила та катастрофа. За їхнi ж грошi споруджено й пам'ятник на цвинтарi - там, де поховали нерозпiзнанi останки загиблих. Це - пам'ятник владi, - кажуть у Львовi. Владi, що лишилася глухою до болю свого народу.
