Побачити Париж та перелякатися [ Редагувати ]

Навряд чи найближчим часом у захiдних європейцiв з'явиться велике бажання врегулювати статус нелегальних мiгрантiв. Адже проблем вистачає й з емiгрантами легальними. У Францiї вже другий тиждень тривають заворушення у районах, населених вихiдцями iз Африки. На вулицi вийшла молодь - фактично, представники нового класу, появу якого спричинили колонiальне минуле, глобалiзацiя економiки та стiйке розшарування суспiльства. Втiм, насправдi, це - проблема усiєї Європи. Бо фактично у кожнiй країнi ЄС є емiгрантськi райони, мешканцi яких розмовляють лише своєю мовою та визнають лише свої закони.

Побачити Париж та перелякатися. Останнiми днями, саме так говорять про одне з накрасивiших мiст Європи. Вже другий тиждень у передмiстях Парижа, за 20 хвилин їзди вiд Ейфелевої вежi та Лувру, тривають вуличнi бої. Коли мiсто ховається у темряву, на вулицi виходять молодi люди. Озброєнi коктейлями Молотова, вони громлять магазини, школи, дитячi садки, пiдпалюють автомобiлi. Полiцiї тут оголошено справжню вiйну - у правоохоронцiв летять камiння та кулi. Париж та iншi мiста палають до свiтанку, а вранiшнi новини бiльше нагадують повiдомленя з фронтIв - сотнi авто знищено, десятки людей заарештовано.

Домiнiк де Вiльпен, прем'єр-мiнiстр Франції: "Я не можу змиритися з тим, що банди диктують свої закони. Я вiдмовляюся розумiти сильних, якi погрожують слабким. Республiка не злякається злочинцiв. Останнє слово - за порядком та законом".

Формально приводом для сутичок стала загибель двох пiдлiткiв, арабiв за походженням. Вони, нiби-то тiкаючи вiд стражiв порядку, сховалися у трансформаторнiй будцi, де їх вдарило током. У смертi хлопцiв одразу звинуватили полiцiю та особисто мiнiстра внутрiшнiх справ Нiколя Саркозi. Саме вiн за два тижнi до трагедiї оголосив французьким злочинцям "вiйну без помилування" i направив додатковi пiдроздiли у бiднi райони столицi. Утiм, якби цинiчно це не звучало, загибель пiдлiткiв стала лише детонатором, вiд якого спрацювала бомба уповiльненої дiї.

Дискримiнацiя - слово, яке у Францiї вживають неохоче. Гасло держави - усi дiти республiки - рiвнi, незалежно вiд кольору шкiри та вiросповiдання. Рiвнiстю опiкуються численнi iнституцiї, центри з iнтеграцiї, є навiть мiнiстерство рiвних можливостей. Втiм, достатньо виїхати за межi заможних кварталiв, у так званi "гетто" - райони, де живуть iммiгранти, щоб почути iншу думку. Тут розкажуть, що бiльшiсть з 5 мiльйонiв громадян для корiнних французiв досi лишаються вихiдцями з Пiвнiчної Африки. Навiть незважаючи на те, що у них є такий самий паспорт як у пана Саркозi, пана де Вiльпена чи пана Ширака. Тут розкажуть, що рiвень безробiття у два рази вищий, нiж у багатих районах, а прибутки - у два рази нижчi. Поскаржаться, що полiцiя постiйно перевiряє документи у людей "не зовсiм французської зовнiшностi". Нагадають, що з 5 мiльйонiв, незважаючи на рiвнiсть, лише одиницi змогли досягти успiхiв у полiтицi чи бiзнесi. Згадають про концепцiю свiтської держави i пожалiються, що тепер у публiчних мiсцях жiнки не можуть з'являтися у хiджабах.

А от у владних кабiнетах запевнять: нi про яку дискримiнацiю не може бути й мови. Швидше, причина у провалi соцiальної полiтики, що проводить уряд. Мiльйони iмiгрантiв отримують допомогу i самi не хочуть шукати роботу. Самi не хочуть вчити мову i iнтегруватися у сусупiльство, в якому живуть. Та й погроми влаштовують зовсiм не iмiгранти, якi стражадають вiд дискримiнацiї. А злочинцi, котрi хочуть пiдiрвати основи республiки.

Нiколя Саркозi, мiнiстр внутрiшнiх справ Франції: "Все що вiдбувається - це не спонтанне явище. Сутчики добре органiзованi. Тепер ми намагаємося з'ясувати, хто це робить i навіщо".

Органiзована атака злочинцiв. Бунт. Афрофранцузьке повстання. Наразi полiтологи шукають термiн, який бiльше пiдходить для характерстики подiй у Францiї. I радять не зводити усе до етнiчної боротьби - протистояння французiв i не французiв. Урештi-решт повстання у передмiстях Парижа за останнi 250 рокiв спалахували не один раз. I досi їх називали революцiями. До зброї i пролиття кровi закликає навiть нацiональний гiмн країни. Але одна справа спiвати Марсельєзу на свята, i зовсiм iнша - зiткнутися з сучасними санкюлотами на власнiй вулицi.