Колишній сусід [ Редагувати ]
Той, хто поставить крапку в цiй iсторiї, буде або героєм, або злодiєм. В будь-якому випадку його iм'я стане вiдомим. Треба лише дочекатися. Решта, як-то кажуть - питання часу.
Iнодi через нашу байдужiсть трапляється лихо. Але ж таким створений свiт: шукати винних всюди i - боятися поглянути на себе. Адже поруч має бути вiдповiдь.
Сам на сам зi своєю хворобою - без перебiльшення - що може бути гiрше? Навiть важко уявити, яким стає життя за тiєю межею. Межею божевiлля. Чи то абсолютна свобода, чи то жорстокий полон розума. Однозначної вiдповiдi не iснує.
Вона вiдчиняє цi дверi без страху. Адже не вперше - таким було її власне бажання. Жiнка знає - спочатку треба пройти внутрiшнiй двiр, потiм - натиснути на кнопку дзвiнка у третьому вiддiленнi. Вiн там i - чекає на неї. Так, здається, чекає. І саме на неї. Все одно нiхто, крiм Свiтлани, сюди не прийде.
Державне харчування в Одеськiй психоневрологiчнiй лiкарнi припинили ще декiлька мiсяцiв тому. Коштiв, передбачених бюджетом, виявилося замало. Зараз усе залежить вiд родичiв. Лiкарi збирають по три гривнi на день з кожного - кажуть, поки що достатньо. А з вересня-жовтня допомогти обiцяє обласна влада. Тут взагалi живуть надiєю. Iнакше - бiда.
Не заведено казати - шизофренiки. Є дiагноз - хронiчне психологiчне захворювання. Як правило, такi пацiєнти залежать вiд лiкарiв до кiнця свого життя.
Олег Бурлаченко, завідуючий вiддiленням Одеської обласної клiнiчної психiатрiчної лiкарнi #1: "Те, которые могут быть выписаны, они могут выразить отказ от лечения и уйти. По клиническим показаниям, если они не нуждаются в лечении, мы не имеем права их задерживать. Те, которые по своему психическому состоянию не могут обеспечить себе жизненные потребности, они находятся у нас, и больница является их опекуном, пока они здесь".
Пiдопiчний Свiтлани - не її родич - просто сусiд. Точнiше, колишнiй сусiд. Двадцятишестирiчний хлопець уже бомж. I бомж не за власною волею - за законом.
Леонiд Десятський потрапив у лiкарню восени двi тисячi першого. Незадовго до того вiн встиг поховати i батька, й мати. Так сталося, що шпиталiзацiя тривала близько року. Здається, комусь це було дуже вигiдно...
Свiтлана Мазурова, колишня сусiдка Леонiда: "Я возвращалась с работы, и он попросился погреться. Я сказала, конечно, идем, я тебя и покормлю. Он сидел у меня на кухне, ждал, пока я разогреваю ему пищу - он стал доедать из кошачей миски, то, что не доела кошка. Вы понимаете, шокирующее зрелище. Я поняла, что не буду уважать себя, если не пойду на помощь этому человеку и не сделаю все, что можно сделать".
Свiтлана дiзналася про гiрку долю Леонiда майже рiк тому. Однокiмнатна квартира, що належала Десятським, де народився та вирiс хлопець, чомусь була зайнята стороннiми людьми. А незабаром там з'явилися iншi. Сусiди запiдозрiли лихе. Але - пiзно. Леонiда Десятського, єдиного спадкоємця батькiвського житла, вже виписали з квартири. Як пiзнiше виявилося, пiдставою були фальшивi документи, засвiдченi нотарiусом. Позов шахраїв роглядав один з Одеських районних судiв. Дивно, але жодних сумнiвiв у служителiв закону на той час не виникло.
Олександр Жуковський, в.о. голови Київського райсуду Одеси: "Но это не функции суда - проверять. Если бы объявился кто-то, который утверждал, что документы подложные, тогда бы суд проверял все эти обстоятельства. Здесь спора как такового не было".
Отже, за рiшенням суду, Леонiд Десятський втратив власну квартиру та опинився на вулицi. Вiдтодi, мабуть, i почалися справжнi злигоднi. Хоча зовнi нiби все було гаразд. Хворий хлопець не турбував новоявлених мешканцiв. Вiн обрав для себе... сходову клiтку на восьмому поверсi - бiля колишнього житла. А тим часом, махiнацiї з його квартирою продовжувалися.
Вiкторiя Микулiнська, помічник прокурору Київського району Одеси: "Сначала был заключен договор дарения, потом еще два договора купли-продажи. Буквально в этом году, за три дня до поступления в необходимые органы постановления суда о наложении ареста, квартира была еще раз продана, т.е. у нас четыре ответчика".
Заважав комусь i сам Леонiд. Спочатку в нього вкрали паспорт та пенсiйне посвiдчення. Потiм хтось пригостив бiдолаху кавою - так, що вiн ледве отямився. Далi - гiрше. Хлопця вже вiдверто бажали позбутися.
Про це свiдчать подiї початку цього лiта. Дiльничний iнспектор Вiталiй Возiян розповiдає - дзвiнки у вiддiлення мiлiцiї з вимогами забрати Леонiда частiшали. Колишнього боксера звинувачували в необгрунтованiй агресiї. Нiбито своєю присутнiстю вiн загрожує безпецi сусiдiв. I - сталося те, що сталося.
Вiталiй Возiян, дiльничний iнспектор мiлiцiї Київського району Одеси: "Я вызвал спецбригаду, сообщил им его координаты, что он действительно состоит на учете в ОПНД. Они приехали и изолировали его. Забрали, но прошла какая-то неделя, и Леонид каким-то образом появился на лестничной площадке".
Так, двiр подiлився на прихильникiв та ворогiв Леонiда Десятського. Двi багатоповерхiвки, по сто сорок чотири квартири у кожнiй, i досi спостерiгають за пригодами хворого хлопця. Долю людини, яка росла на очах, звично обговорюють жiнки на лавах.
Марина Олександрiвна, колишня сусiдка Леонiда: "Понимаете, если жалеть человека, то надо разумно его жалеть, что хотят от этого Лени? Вокруг него каждый строит свою игру. А Лене надо элементарно. Его надо в первую очередь лечить. Это очень больной и агрессивный человек. И он стал старше и стал агрессивнее".
Людмила Федорiвна, колишня сусiдка Леонiда: "Я думаю, мы все ходим под богом. И никто не знает, что его ждет. Дай бог, чтобы мы все были здоровы. Но эту холодную зиму у нас во дворе собаки и кошки тяжело пережили. Они сейчас ходят без шерсти. Как же можно, чтобы человек жил среди людей, спал зимой на парадной, раздетый, голый и просил холодную воду попить?"
Ночував на горищi, потiм - у сантехникiв. З часом у хлопця з'явилися власнi матрац та подушка - їх принесла Свiтлана. Пiд'їзд жiнки став найтеплiшим серед iнших. Деякий час вiн навiть спав у неї пiд дверима. Харчувався, тут же залишалися його речi - дещо з одежi тощо. Але за один день усе це було кимось спалено. Нiбито доля вкотре посмiялася з хворої людини.
Свiтлана Мазурова, колишня сусiдка Леонiда: "Вообще, неоднозначное, конечно, отношение к Лене. Есть люди, которые враждебно относятся, вообще не приемлят подобных. Они считают, что этих людей нужно изолировать абсолютно, потому что они социально опасны для окружающих. Я могу согласиться с ними в том, что психически больной человек социально опасен - он непредсказуем, в любой момент может совершить какое-то деяние. У него нет тормозов, и можно ждать чего угодно. Но я считаю, что общество не менее опасно и для него".
Нiхто не уявляв, що державнi чини залишаться байдужими до того, що сталося. Гадали - декiлька тижнiв, хай мiсяць - i Леонiд отримає вiдповiдне житло, лiкування та харчування. А потiм - йому нарештi повернуть i квартиру. На жаль...
Леонiд продовжував ночувати у пiд'їздi, а Свiтлана намагалася добитися справедливостi. Невже людина повинна жити гiрше, нiж тварина? Мабуть, у деяких випадках буває i так.
Пiсля марних звернень до одеської влади, рiзноманiтних соцiальних служб та депутатiв, люди пiдписали колективну скаргу на iм'я прокурора. Лише пiсля неї на хлопця звернули увагу. Виявилося, що сто перша квартира по вулицi Варненськiй в Одесi нiколи не була приватизовна, i в наявностi - злочин.
Олександр Жуковський, в.о. голови Київського райсуду Одеси: "Прокуратура утверждает, что первый договор был оформлен на основании подложных документов. С моей точки зрения, тогда прокуратура должна возбудить уголовное дело, искать виновных и привлекать их к ответственности".
Квартирнi шахраї в Одесi сьогоднi процвiтають. Про це нам вiдверто розповiдали i в судi, i в прокуратурi. Розмах вражає. Особливої популярностi тут набули так званi безвiдсотковi позики - грошi пiд заставу будь-якої нерухомостi. Люди страждають через власну необачнiсть. Вони ставлять пiдпис не пiд договором застави - пiдписують договiр купiвлi-продажу власного житла.
Леонiд Десятський нiколи не робив нiчого подiбного, квартиру не пропив i не програв у карти. Вiн просто перебував у лiкарнi, але для когось цього виявилося досить.
Олександр Жуковський, в.о. голови Київського райсуду Одеси: "Проведена реформа бывших ЖЭУ. Их уже не существует. Созданы новые структуры ДЭЗы, и трудно сказать, они не являются правопреемниками этих организаций. Где архивы - может и есть где-нибуть, а может и нет".
Кiнцi, так би мовити, у воду. Слiдство каже - тут серйозно поставилися до справи. Збiг обставин виключено. Заява прокурора стала причиною вiдмiни рiшення про виписку Леонiда Десятського з квартири. Це сталося в липнi поточного року. Попереду розгляд справи в судi.
Вже сьогоднi говорять про складнощi, якi виникнуть у процесi. Так, встановити першого псевдовласника однокiмнатної, здається, так i не вдасться. Занадто все заплутано, але - зрозумiло - без добрих хабарiв чиновникам тодi не обiйшлося.
Олександр Жуковський, в.о. голови Київського райсуду Одеси: "Если будут признаны все сделки недействительными, то произойдет так называемая реституция - восстановление прежнего положения, и тогда каждый будет предъявлять требования к тому, кто ему продал, в том числе последний собственник вправе потребовать деньги, которые он заплатил продавцу".
Поки що слiдство встановило шiсть таких угод. Нарештi, ланцюг шахрайств з квартирою хлопця перервано. Сьогоднi сто перша перебуває пiд арештом, але ж у нiй i досi мешкають стороннi люди. До речi, вiд спiлкування з журналiстами вони категорично вiдмовилися, навiть не вiдчинили дверi.
Вiкторiя Микулiнська, помічник прокурору Київського району Одеси: "Если решение суда вступит в законную силу, по истечении месячного срока следует стадия исполнения этого решения. Принудительно выселяются лица, которые без достаточных на то оснований занимают эту квартиру, и вселяется человек, который на нее имеет право - на сегодня это Леонид Десятский".
Водночас ми отримали неофiцiйну iнформацiю - нiби останнi власники житла пропонують домовитися таким чином, щоб залишити за собою цю квартиру, а замiсть неї надати хворому хлопцевi iншу.
Поки що Леонiд Десятський перебуває в лiкарнi. Попереду - медкомiсiя. Решта чекають на початок судового засiдання. Кажуть, хлопець має бути там присутнiм. Його покази теж зафiксують у справi. Хтозна, можливо вiн буде взмозi пригадати щось цiкаве, що сталося за останнi пiвтора роки.
Здається, уникнути вiдповiдальнiстi буде важко. Хоча би через те, що ми залишаємо за собою право - у разi необхiднiстi - провести власне розслiдування. Але ж, зрозумiло, якщо вважати цей випадок звичайним, чекати на справедлiвiсть доведеться дуже довго.
Чомусь вiн називає всiх жiнок Оленами. Свiтлану та її сусiдок, працiвниць їдальнi - тих, хто за весь час його блукання годував, надавав притулок i збирав одяг хлопцю. Хто казав теплi слова i хто не був байдужим.
Не кожен може переступити через людину, що лежить на сходовiй клiтцi. Й не кожен вiзьме на себе вiдповiдальнiсть за життя iншої людини, особливо - хворої. I тому, вже названо героїв. Бажано, але хтозна - чи буде покарано злодiїв.
