Як неквапливим балтiйцям вдалося очолити чергу до НАТО та Євросоюзу? [ Редагувати ]

У п'ятницю український прем'єр вiдвiдав з робочим вiзитом Вiльнюс. Поїздка виявилася досить вдалою. Вiктор Янукович привiз запевнення Литви спростити вiзовий режим з Україною, пiдписати протокол з СОТ та взяти участь у створеннi транспортного коридору, який з'єднає країни Балтiї та Закавказзя. Але найголовнiше - Вiльнюс пообiцяв Києву з усiх сил допомагати в європейськiй iнтеграцiї. Починаючи зi створення зони вiльної торгiвлi Україна-ЄС i закiнчуючи практичними порадами, як вести переговори з Брюсселем. Що, як свiдчить досвiд майбутнiх новоселiв Європейського дому, Києву аж нiяк не завадить. 

Прибалтiйська повiльнiсть та розважливiсть була i залишається предметом жартiв. Анекдоти про "гарячих эстонских парней" дуже популярнi. Але тепер прийшла черга смiятися прибалтам. Iз 15 колишнiх сестер одного батька союзу трьом республiкам до Європи - рукою подати. Принцип "тихiше їдеш - далi будеш" не лише справдився, але й перемiг.

Прибалтика завжди мала статус "радянського закордоння". Поїздкою до Прибалтики нагороджували передовикiв виробництва. Звiдти додому везли трикотаж, шпроти i трохи дисидентства. Країна начебто одна, але в нiй жили по-рiзному. Пiсля розпаду Союзу Литва, Латвiя та Естонiя одразу вивели росiйськi вiйська та заявили про своє палке бажання вступити до ЄС i НАТО. Фактично, цей процес iнтеграцiї майже завершується.

Лiто наступного року стане вiнцем 10 рiчної працi. Хоча полiтики зiзнаються, що мало вiрили в такий швидкий успiх. Надто сильним був спротив Росiї, яка не хотiла наближення НАТО та ЄС до своїх кордонiв. Московськi полiтики намагалися розiграти нацiональну карту i втримати Литву, Латвiю та Естонiю вiд вступу, потiм почали пропонувати спiльнi обороннi та економiчнi союзи. Але прибалти виявились мiцним горiшком. Збити їх iз вивiреного курсу не вдалося. Велика полiтика на Європейському просторi робилася скрiзь.

Кестутiс Янкаускас, директор департаменту безпеки МЗС Литви: "Работали не только в кабинетах, и на приемах и на баскетбольной площадке".

Головне було переконати Європу, що кандидати на членство подiляють цiнностi, за якими живе Старий свiт. Тому за основу поклали радянський лозунг - "больше дела, менше слов". У Прибалтицi кажуть, що декларацiї - це фiговий листок. Ним прорiхи не закриєш.

Захiд дав контрольну роботу. Вона складалася iз багатьох завдань. Економiка повинна бути ринковою, армiя - професiйною, полiтика i влада прозорою, громадянськi права захищенi, преса - вiльна.

Егiдюс Варейкiс, президент литовської Асоцiацiї атлантичного договору: "Это плохо, когда страна живет без четко сформулированной стратегической цели. Наша цель - жить как можно лучше в Євросоюзе".

Вже сьогоднi середня зарплата у країнах Балтiї - близько 400 доларiв. Громадяни Латвiї, Литви та Естонiї можуть вiльно пересуватися Європою. Але на заробiтки їдуть неохоче. Грамотний робiтник чи службовець отримує високу зарплатню i вдома. Майже кожен громадянин знає iноземну мову, а молодь прагне отримати вищу освiту. Країни змiнилися до невпiзнання.

Однозначного рецепту як наздогнати i перегнати Прибалтику немає. Кожна з країн пройшла власний унiкальний i неповторний шлях. Непохитна полiтична воля та пiдтримка народами своїх урядiв дали результат. Тепер цi держави - "закордоння" в квадратi. I на просте запитання "далеко ли до Таллинна?" така ж проста вiдповiдь: "Тепер уже даллеко".