Прибалтика крокує до НАТО [ Редагувати ]
У вiйськових - в армiї хай би якої країни вони служили - мрiї, мабуть, однаковi. Не важливо - чи має вона позаблоковий статус, чи входить до НАТО, а чи пiдписала договiр про колективну безпеку. I завдання вони виконують тi самi...
Колишнiй ворог бiля захiдних ворiт колишньої iмперiї. Але в статусi друга i партнера. Про великий похiд країн Прибалтики до НАТО вже пишуть книги i видають пiдручники для школярiв. Латвiя, Литва та Естонiя влiтку стануть повноправними членами Альянсу. Це свiдомий вибiр трьох країн.
Кестутис Янкаускас, директор департаменту безпеки МЗС Литви: "Мы никогда в нашей истории не чувствовали себя такими защищенными, как мы чувствуем себя сейчас".
Росiя була i залишається головним противником розширення НАТО на Схiд. Її спротив ламали дипломатичними iграми. Мовляв, не гоже такiй великiй i сильнiй державi ображати маленьких. Проти дружби з Альянсом було, переважно, росiйськомовне населення Прибалтики та люди похилого вiку. Стереотип - велика сила.
Пропаганда - рушiйна сила iдеологiї. Прибалтика за 10 рокiв вiдучилася бачити у натiвських солдатах ворогiв. Тепер їх сприймають як гарантiв безпеки. Сьогоднi армiї трьох країн побудованi з нуля за стандартами Альянсу. Все озброєння та амунiцiя - також захiднi. Вiд радянських часiв залишилися казарми та деяка стрiлецька зброя для резервiстiв.
У системi колективної безпеки об'єднаної Європи кожна армiя важлива. Латвiйська не така велика за чисельнiстю, всього 6,5 тисяч. Але в НАТО вона вирiшуватиме свої, специфiчнi завдання.
Це навчальна база вiдомого "Латбату". Його гордiсть - сапери. Бюджет Мiнiстерства оборони країни, за вимогами НАТО, складає - 2% ВВП. Це дозволяє армiї мати сучасну технiку, засоби зв'язку та амунiцiю. Все, що колись вибухало i вибухає - у базi даних батальйону. I такi "iграшки" спецiалiсти вивчили, але продовжують це робити. На думку начальника об'єднаного штабу Латвiйських вiйськ бригадного генерала Карлiса Креслiнша, офiцери та солдати не повиннi нi про що думати, окрiм служби. Якщо вiйськовий не задоволений побутом або зарплатнею - користi вiд нього мало.
Рядовий-контрактник Латвiйськiй армiї отримує близько 400 доларiв. Офiцери - близько тисячi. Солдати не займаються будiвництвом, пранням бiлизни та чергуванням на кухнi. Для цього є найманi робiтники. В казармах стоять звичайнi двояруснi лiжка, але в кожного є власна шафа пiд замком i ящик для речей. Вiйськовий повинен почуватися зручно. Армiя для нього - це трамплiн у життi.
Бiльшiсть офiцерiв пiсля 17 години, коли закiнчується служба, їдуть не додому, а до вузiв - отримувати другу вищу освiту. Якщо армiї потрiбнi фахiвцi якоїсь спецiальностi - за навчання платить мiнiстерство оборони. Воно також компенсує витрати на оренду житла. Пiсля виходу на пенсiю квартири нiхто не обiцяє.
Дiдiвщину прибалти побороли просто. Один призов - один пiдроздiл. В кожнiй ротi є представник, який вирiшує будь-якi питання з командирами. Не сподобалося кiно, чи обiд - пiдiйди до офiцера i вислови зауваження. Їх обов'язково врахують. Якщо офiцер виявився неуважним - на територiї вiйськової частини є спецiальний телефон. По ньому можна набрати номер міністерства оборони i поговорити з вищим командуванням.
Тому за статистикою в прибалтiйських збройних силах позастатутнi взаємини - велика рiдкiсть. Наталi Лоруп - старший фельдфебель Естонської армiї. Пiд її командуванням гауптвахта, або арештантський будинок. Вона знає все, що робиться тут.
Лоруп: "Я тут с ними общаюсь, я у них как мама, как психолог, как кто угодно. Они мне все рассказывают. Они мне даже семейные вещи говорят. Но о дедовщине я ничего не слышала".
За 10 рокiв країни Балтiї сформували свої армiї. Вони не великi за чисельнiстю, але добре навченi та оснащенi. Щоправда самi вояки iдеальними їх не називають. Межi для вдосконалення немає. Воювати з кимсь Латвiя, Литва та Естонiя не збираються, а оборону їм Гарантує 5 стаття Натiвської угоди. В нiй викладений майже мушкетерський принцип. Один за всiх i всi за одного. Тому солдати колишнього Варшавського договору сплять спокiйно i не переймаються тим, що стали солдатами Альянсу. Час примирив ворогiв.
Навiть пишучи новi сторiнки iсторiї, прибалтiйськi держави пишаються з того, що дбають про своє минуле. I цьому не заважає нi членство в НАТО, нi майбутня належнiсть до Європейського Союзу. Литовцi, латишi та естонцi так i залишаться нi ким iншим, як литовцями, латишами та естонцями. I можливо саме iсторична пам'ять дає їм змогу так швидко та впевнено рухатися до своєї мети. Чого, iнколи, не скажеш про нас - українцiв.
