2003 - рік випробувань для Європи [ Редагувати ]

Вiдлуння бомбових вибухiв по Багдаду докотилося i до Європейського континенту. Члени, здавалося б, монолiтного ЄС мало не посварилися мiж собою. Щоправда, у Європейському домi, готуючись до святкування Нового року, очевидно бiльше переймаються не минулими чварами, а майбутнiм розширенням. У травнi до 15 старожилiв ЄС приєднаються 10 новачкiв. I з ними доведеться рахуватися, бо домагатися свого вони вмiють. Що й продемонстрували на переговорах з Єврокомiсiєю. Дискусiї про те, наскiльки новi мешканцi готовi скласти гiдну компанiю шановному товариству, точилися протягом усього минулого року. Дiйшло до того, що у Брюсселi зiзналися - жоден з новоселiв не змiг досягти усiх євростандартiв. Але цей скандал виявився надто незначним на тлi випробувань, що випали на долю Європи минулого року.

Як Новий рiк зустрiнеш - так його i проведеш. Мабуть, у кожнiй країнi є свiй аналог цiєї новорiчної прикмети. Втiм, iнколи про неї забувають.

Новий, 2003 рiк, Європа зустрiчала не в кращому гуморi. Лiдери вже встигли пересваритися, дискутуючи, розпочинати вiйну в Iраку чи нi. Може, це збiг, а може й нi, але весь рiк так i пройшов у чварах. Пiдводячи пiдсумки, євроексперти назвали його найважчим i найскандальнiшим роком.

Випробування перше - Iрак. Вiйна проти режиму Саддама Хусейна бiльш як пiвроку була топ-темою всiх саммiтiв, офiцiйних та неофiцiйних зустрiчей. Колись дружня європейська сім'я розкололася. Велика Британiя та Iспанiя виступили проти Францiї та Нiмеччини. Лiдери країн дорiкали одне одному, погрожували застосуванням права "вето", i навiть обмiнювалися образами. Єдностi так i не досягли.

Тонi Блер, прем'єр-міністр Великої Британiї: "Пiсля подiй 11 вересня ми засвоїли один урок. Терористи використають мiнiмальну нагоду, аби спричинити максимум руйнувань та смертей. I зроблять все можливе, щоб отримати найстрашнiшу зброю - масового знищення. Ми маємо рАзом запобiгти загрозi".

Герхард Шредер, федеральний канцлер Нiмеччини: "Невже загроза в особi Саддама Хусейна настiльки велика, що може виправдати початок вiйни, жертвами якої стануть тисячi? Нi".

Єдностi не досягли, натомiсть - посварилися з євроновачками. Десять країн-кандидатiв написали листа, в якому пiдтримали проведення вiйськової кампанiї.

Жак Ширак, президент Францiї: "Вони втратили чудову нагоду - промовчати".

Втiм, це був лише початок. Справжнi iспити на iспити розпочалися з лiта - коли головування в Євросоюзi перейшло до Iталiї. До того ж, амбiцiї Iталiї були помноженi на особистi амбiцiї її прем'єра. Сiльвiо Берлусконi хоче бути завжди в центрi уваги i займатися всiм. Але одного бажання недостатньо. I гострий язик у цьому лише заважає. Перше знайомство виважених, спокiйних, i навiть трохи флегматичних мешканцiв iнших європейських країн iз темпераментним Сiльвiо Берлусконi нагадувало культурний шок.

Сiльвiо Берлусконi, прем'єр-міністр Iталiї: "Я знаю, що в Iталiї один режисер знiмає фiльм про нацистськi концтабори. Я порекомендую вас на роль охоронця".

Герхард Шредер, федеральний канцлер Нiмеччини: "I за формою, i за змiстом - це велика образа. Я вважаю, що iталiйського прем'єра вистачить мужностi, i вiн вибачиться".

Чи досить у Берлусконi мужностi, канцлер так i не дiзнався. Iталiйський мiнiстр туризму вирiшив не вiдставати вiд шефа i обiзвав нiмецьких туристiв. Вони, сказав Стефано Стефанi - блондини з гiперболiзованим почуттям нацiоналiзму, враженi вiрусом самовпевненостi. До того ж - не розумiють гумору, запихаються чiпсами та заливають горлянку пивом. Цього вже нiмцi подарувати не змогли. Канцлер передумав їхати на вiдпочинок на Апеннiни. Ситуацiю розрядили тiльки численнi перепросини i зiзнання iталiйського прем'єра нiмецькому тижневику "Бiльд" - я так багато працюю, що сам - вже майже нiмець.

Але Берлусконi не був би Берлусконi, якби не намагався увiйти в iсторiю. Не завдяки сваркам з депутатами, звичайно. А за допомогою чогось дiйсно величного. Наприклад - європейської конституцiї. Людина, завдяки якiй старий континент отримав Основний Закон, - це таки звучить! Але... На те, щоб увiйти в iсторiю, Берлусконi не вистачило часу. Або наполегливостi. Або звичайного везiння. А може - усього разом узятого. Адже обговорення проекту Конституцiї лiдери i справдi почали запiзно - пiд кiнець року. Усi були втомленi, роздратованi сварками щодо готовностi новачкiв приєднатися до ЄС i явно не налаштованi на компромiс. А остаточно розсварилися через процедуру ухвалення рiшень. Нiмеччина з Францiєю запропонували "принцип подвiйної бiльшостi". Тобто - рiшення приймають, якщо його пiдтримає половина країн Євросоюзу, населення яких становить понад 60 вiдсоткiв усiх мешканцiв ЄС. Iспанiя та Польща вiдмовилися. Їм це не вигiдно.

Лєшек Мiллер, прем'єр-міністр Польщі: "Польща не змiнила свою позицiю. Ми будемо її вiдстоювати, незважаючи на полiтичний тиск".

Хосе Марiя Аснар, прем'єр-міністр Iспанiї: "Францiя змiнила свою думку. Якщо ви запитаєте мене, чому - я не знаю. Ясно одне: Францiя свою думку змiнила. Але мене про це не запитуйте. Францiя свою думку змiнила - i край".

Функцiї посередника мав би взяти на себе саме iталiйський прем'єр. Але свiй зоряний час вiн, по сутi, проґавив. Замiсть вирiшувати проблеми усього Старого Свiту, Сiльвiо Берлусконi змушений був боротися за можливiсть володiти кiлькома iталiйськими телеканалами, доводити необхiднiсть пенсiйної реформи i пояснювати, чому саме за його прем'єрства протягом одного дня загинула найбiльша кiлькiсть вiйськовослужбовцiв за всю повоєнну iсторiю країни - вiд рук невiдомих терористiв в Iраку. Мiсце посередника виявилося порожнiм, i захiдним європейцям не залишалося нiчого iншого, як вiдкласти вирiшення питання на невизначений термiн.

Наступною в ЄС головуватиме Iрландiя, але вiд Дублiна, який лише за другим разом ратифiкував договiр про розширення i внутрiшнi реформи в ЄС, якихось проривiв очiкувати не доводиться. Отже, на наступний рiк iнтеграцiя в межах ЄС може взяти тайм-аут. Обмежитися лише святкуванням приєднання до Євросоюзу нових членiв i створення "Європи 25".