Військові кореспонденти "Подробиць" ризикують життям заради правди (відео) [ Редагувати ]

Нинішня війна на сході виховала цілу плеяду військових кореспондентів. Сьогодні професійний день працівників мас-медіа - журналісти святкують.

Хто у колі рідних, колег та друзів. А хто - на передовій. Про життя військових кореспондентів дивіться у сюжеті Альони Завори.

У журналістському ньюзрумі зараз комфортно, спокійно, а головне - безпечно. Кілька моїх колег, які ще рік тому писали сюжети ось у таких "тепличних" умовах, наразі працюють у бойових.

Спати по кілька годин - не новина. А от писати тексти в окопі або включатися під гуркіт канонади - це вже вищий пілотаж. Війна навчила українських медійників розрізняти вибухи снарядів просто за звуком.

"Я довгий час мріяв бути військовим кореспондентом. Так, коли я побував на війні я зрозумів, що треба бути дуже обережним зі своїми бажаннями, інакше вони можуть виконуватися. Я не хочу знімати війну. Тим більше війну у себе вдома", - розповідає військовий кореспондент телеканалу "Інтер" Руслан Смещук.

Руслан вів репортажі із найгарячіших точок Донбасу - з Пісків, Авдіївки, Дебальцевого, Щастя, Попасної. І майже дві доби, під час найзапекліших боїв, просидів в донецькому аеропорту.

"Ми 4 дні поспіль приїхали в селище Піски до військових, правому сектору і говорили: дядечки, візьміть нас в аеропорт ?! А вони говорили: Ви що, зовсім не розумієте?! А потім на 4-й день один з офіцерів говорить іншому: слухай, а звозили-но їх в аеропорт! Ну пацани щасливі будуть", - розповідає Руслан Смещук.

Ось ці ексклюзивні кадри. 27-28 вересня 2014 року. Бойовики штурмують летовище, обстрілюючи позиції українських військ із великокаліберної артилерії. Гучні вибухи снарядів. Десятки поранених.

Цього кіборга дістали з підбитого бойовиками БМП. Після трьох годин реанімування, він передає свої рідним привіт на камеру.

- Я вас усіх люблю! Я хочу весілля, хочу діток!

"Цей фрагмент потім пішов в сюжет. В результаті, через кілька місяців нагорода таки його знайшла", - розповідає Руслан Смещук.

"Мені свого часу сказав один військовий, що війна - відмінний учитель, але війна дуже дорого бере за свої уроки", - розповідає військовий кореспондент телеканалу "Інтер" Роман Бочкала.

Він висвітлював війну в Сомалі та Сирії. Каже, війна на Донбасі вже стала особистою історією, яку треба довести до кінця.

У липні 2014-го під Луганськом Роман отримав поранення руки і на три місяці вибув із строю. Так почалося його волонтерство. Спочатку допомагав 30-й бригаді, потім - Правому Сектору, добровольчим батальйонам.

"Тепловізори, засоби захисту. Зараз якщо порахувати - ось те, що я передав - це більше ніж на 10 млн гривень. Найголовніше це те, що скільки життєво вдалося вберегти, врятувати", - розповідає військовий кореспондент телеканалу "Інтер" Роман Бочкала.

Щойно рука загоїлася, Роман одразу ж відправився у зону АТО. У чергове відрядження. Кілька місяців тому у Пісках журналіста контузило.

"Це сталося, ну ви знаєте Піски - це одна з найбільш гарячих точок, особливо на той момент, коли велася битва за аеропорт. І ось я просто вийшов у двір житлового будинку, де ми жили, а ми жили в підвалі, і ось буквально в 3 метрах від мене розірвався 122 мм снаряд.

Перше що я став робити, після того як розірвався снаряд, я просто став себе мацати, перевіряти чи на місці руки, ноги. Тому що відриває і ти відразу не відчуваєш. Мені просто пощастило. І як мені потім просто сказали військові, я народився в подвійній просто сорочці", - розповідає Роман Бочкала.

Ця симпатична дівчина, як "своя" для наших армійців. Репортер Ірина Баглай на Донбасі із першого дня війни. Додому у Київ приїжджає ненадовго, аби змінити речі і побачитися з сім’єю.

"Тоді я ще не розуміла всього цього. Я бігала з Live U - з нашою технікою для включення. Перша була реакція - треба включитися.

Там немає сигналу. На мене природно дивилися щось таке з’явилось щось незрозуміле. Дівчина? Форма одягу відповідно, там спека, якось так по громадянці.

Ось як тоді ставилися як до дівчини так і зараз. Завжди турбота, завжди батьківський погляд у хлопців, яким по 21-26 років. Це був шок для мене, тому що я завжди ставилася до армії скептично.

А ці хлопці, з якими я познайомилася, вони змінили мою думку. Найдорожче для мене за цей рік для мене - це довіра військових і довіру глядача.

Треба ставитися до кожного слова на цій війні дуже обережно. Це війна мені відкрила мене. Мені там легко в плані спілкування з людьми, тому що там все по-чесному", - розповідає військовий кореспондент телеканалу "Інтер" Ірина Баглай.

"Військові - це хлопчаки з великим серцем. З дуже міцним характером. Захисники. Напрошується слово захисники. Це ніби тебе ось так в оболонку закривають і тобі не страшно.

Ось ті друзі, про які я кажуть - це другий батальйон, рота Медведя. Це люди, з якими мені ніколи не було страшно. Тому що головне - чітко виконувати команди командира. А там - не виконувати не можливо.

І я ось чому то завжди думала, коли міни летіли, кулі стріляли. Я завжди була впевнена, що зі мною буде все добре і з хлопцями теж", - розповідає військовий кореспондент телеканалу "Інтер" Ірина Баглай.

Цей непростий час подарував Україні цілу плеяду нових цікавих Авторів. Їхній досвід - безцінний.

"Що стосується тих умов і тієї кількості військових кореспондентів, які раптом з'явилися в Україні - то я можу з гордістю говорити про колег. Ростуть на очах. Вони за рік подолали божевільне відстань ось саме в цій площині - військової.

Для них немає секретів у військовій справі. І я думаю, що ті журналістки, які висвітлювали тему моди, мистецтва, спорту, а тепер вони просто легко відрізняють БМП від БТРа, цей досвід їм допоможе і в майбутньому - в самих різних сферах журналістики. Чому? Тому що перше, що він загартовує - це характер.

Цікавий час. Час змін. Візьміть сферу мистецтва. Коли розкривалися кращі поети, коли розкривалися кращі художники - у найскладніші часи, в часи воїн, депресій, в часи якихось страшні епідемій, революцій. Тому, в цей час людина розкривається. І в тому числі і журналісти.

Тому, я думаю, що цей важкий час подарує країні цілу плеяду молодих, цікавих авторів, які ось зараз у цих умовах зможуть себе розкрити. Я за українську журналістику абсолютно спокійний", - розповідає Роман Бочкала.

Зараз вони описують війну. Будь-яка війна - завжди закінчується. Та для багатьох військових кореспондентів спогади про неї недовго лежатимуть у шухляді. Тож, чекаємо на книжки про ці сторінки історії нової України.