Ловці градусу або що дає антипивний закон під Хеннесі [ Редагувати ]
"Грамотно пити мене навчив один старший чувак, алкоголік, який уміє тримати себе в рамках. Його формулу я завжди ношу отут", - кісточкою вказівного пальця Чоп постукав у свій лисий череп, наче в двері.
Звук вийшов настільки подібним, що хотілося сказати: "Увійдіть!"
А формула така: упіймав градус - тримай його. Тобто коли тобі вже стало добре - не пий одну за одною, утримайся. Тримай градус так довго, скільки зможеш.
А за чарочку берися тільки тоді, коли відчуєш, що градус абсолютно зник. П'янка повинна приносити радість, а не втому, натхнення, а не бодун, сушняк та перегар".
Так говорив "Заратустра" студентського гуртожитку, звали його, як ви вже почули - Чоп. Імені не пам'ятаю, втім, можливо, у нього й не було імені або воно зовсім нічого не означало для цього дрібного, авантюрного чоловічка, гітариста і пройдисвіта.
Чудодійну формулу він застосовував не лише до алкоголю: він брав академіки, його виганяли, а він поновлювався. Чоп "тримав градус" студентського життя десятиліттями і ловив від цього кайф.
Про питейну потугу Чопа ходили легенди. Казали, що він може випити п'ять літрів пива, не сходивши до вітру. Ще казали, що раз він перепив на спір одного зайду зі Сталінки, і той програв Чопові старого "Жигуля" оранжевого кольору.
Власне, до чого я веду. Такі пивні люди-легенди були або є майже в кожному гуртожитку чи селі, на кожному заводі чи в іншому трудовому колективі, який уміє плекати кадри.
"Ловці градусу" пробиваються через бетонну дійсність і навіть у скрутні часи, і в роки "сухого закону" знаходять, що і де випити, а вже як - вони знають.
Вогники їхнього життя осявають будні навколишніх трудящих, а от як вони згасають, мало хто згадує - чи в електричці дорогою до станції Петушки, чи в лікарні від пізно діагностованого цирозу.
Час від часу, коли наша Вітчизна прямує кудись нетвердим кроком, завчено примовляючи: "в Європу, в Європу", вона починає боротися з алкоголізмом так, начебто це єдине, що заважає нам рухатися, не хитаючись, рівно по стратегічному вектору.
Справді, у нас інша, ніж у більшості європейців "питейна культура"... Але Європа - не метро, куди п'яних не пускають. Подивіться на болгарів, румунів, поляків. Та справа не в тому.
Я не вірю, що остання у цьому ключі законодавча ініціатива - про радикальне підвищення вартості ліцензії для виробників пива, що мусить призвести до його подорожчання - продиктована місіонерською метою (цитую) "профілактики пивного алкоголізму, зокрема серед підлітків та молоді".
Провели через Раду "антипивний" закон - пішли перехилити по два келихи "Хенессі". Навряд це гарний спосіб застерегти від "вживання" хоча б одного ПТУшника, а от десятки власників маленьких броварень - отримали шанс запиячити з горя. Завалили сотню броварів – спасли одного підлітка. З метою профілактики.
Я рівновіддалена, як від табору ретельно підгодовуваних антиалкогольних проповідників, так і від націонал-фаталістів, котрі вважають, що заборона пити і матюкатися суттєво спотворить психологічний портрет нашого народу.
Та щось мені підказує, що підвищення ціни на пиво зовсім не впливає на пониження бажання його випити. Що тотальну профілактичну роботу варто починати з підвищення рівня життя і зайнятості населення, особливо чоловічого. Що слід узагалі заборонити продаж того самого пива в маленьких кіосках.
І щось іще таке геніальне треба придумати, аби відвадити дядьків хлебтати пиво на вулиці просто на ходу, щось таке геніальне, як, скажімо, штрафи.
Саме таким чарівним способом у США успішно побороли розпивання спиртного посеред вулиці і в людних місцях. Грамотно застосований штраф - прекрасний засіб для підвищення культури поведінки.
Власне, за цю просту ідею і пропоную випити.
