Дерибан України або паперова унітарність [ Редагувати ]
У нього найсмачніша на узбережжі кукурудза. У нього єдиного не пронизливий голос. Він єдиний не перекрикує чайок і не сипле пісок на мешти.
- Скільки твоя кукурудза? - По дванадцять. - Чого так дешево? У всіх по 15. Посміхається... - Нам 5 дай. - Выбирайте сами, а я пока соли насыплю. А вы откуда? - з Рівного. - А, знаю. - А ти? - З Донецька, навчаюсь вже три роки у Львові. - В Донецьку хтось лишився? - питаю. - Та да, - у нього псується настрій.
- І як там? - Плохо...спасибо за покупку, - він поспіхом складається і підводиться. Вже за кілька кроків обертається: - Если честно, девочки, очень-очень плохо.
20 річний студент заробляє на прожиття все літо продаючи гарячу, солодку, голландську кукурудзу під палючим сонцем. У його рідні все погано. Він з тугою і точно-точно якимось навіть соромом говорить про рідне місто. У нього забрали батьківщину.
А тим часом в Рівному повним ходом розвивають систему відмазування від мобілізації. Вміють це робити деякі волонтери, а ще краще - засновники спілок ветеранів АТО. Одного нині на тому спіймала прокуратура.
Україна - і так унітарна лиш в Конституції, швидко ділиться. На окремі землі, на прошарки людей, на тих, хто хоче тримати її вкупі і тих, хто всіляко намагається пошматувати.
