Переселенка з Луганська в Києві створює колекцію одягу [ Редагувати ]

З логопеда - в дизайнери одягу. Війна змусила луганчанку Олесю Бондар не лише змінити місце проживання, але й професію. Тепер жінка працює над власною колекцією модного одягу. Черговий приклад, як не опустити руки і все почати спочатку - далі в сюжеті. 

Простора квартира, веселі діти і цікава справа. Так сьогодні живе Олеся Бондар. А ще півтора року тому, коли ця сім'я переїхала під Київ з рідного Луганська, подружжя з трьома донечками, собакою та кицькою жили на кухні у друзів.

"Ну, такий досвід, досить таки, ну, на мій погляд, позитивний. Тому що, коли ми вже переїхали в однокімнатну квартиру, до нас потихеньку стали приїжджати батьки чоловіка, моя мама, нам вже було як би не тісно. І вже на той момент ми розуміли, що слава Богу, всі живі і здорові, слава Богу, що просто є де жити, що ця дах над головою є. Добре, що є що їсти", - розповідає переселенка Олеся Бондар.

Рішення бути подалі від війни виникло, коли у Луганську залунати перші постріли. За дві години зібралися і поїхали. Маленьким Уляні та Олені тоді було по шість місяців. Зупинилися у Броварах, де Лесиному чоловікові друзі запропонували роботу.

"Для нас в той момент, коли ми приїхали, було незрозуміло - там їдуть танки, стріляють, падають бомби в нашому сусідньому дворі. А тут люди ходять по магазинах, вони посміхаються, гуляють в парках", - розповідає чоловік.

Щоб утримувати своїх дівчаток, чоловікові довелося багато працювати. Та й Леся не звикла сидіти без діла. До війни працювала у Луганську логопедом. Якось побачила в інтернеті запрошення від Кримської діаспори на безкоштовні курси для переселенців.

"Момент такий, створення одягу, він був більше продиктований перше - бажанням просто красиво одягнутися, бо був важкий період, коли я не могла собі дозволити. Якщо з'являлися якісь фінансові надлишки, то, звичайно, в пріоритеті у мене були діти", - каже Олеся Бондар.

На курсах знайшла друзів та однодумців, які теж чимало пережили і тому добре розуміли один одного. Олеся багато малювала і з'ясувалося, що її ідей вистачить на цілу колекцію одягу.

"Я дуже боялася, коли мені запропонували малювати, взагалі ось просувати цю історію, мені було дуже страшно. Мій чоловік сказав мені: боятися - не конструктивно. Ти можеш нескінченно боятися, але від цього нічого не станеться. Але якщо ти встанеш і що то зробиш, можливо це закінчиться тріумфом".

До тріумфу треба ще дуже багато працювати. Зараз Олеся підбирає тканини для своїх суконь і доробляє моделі. Вона спокійна, адже знає, що у неї є підтримка. А у минуле воліє не озиратися.

"Дуже важливо відпустити. Дуже банальна фраза, яка звучить таким чином: наповнений стакан не наповниш знову. Потрібно спочатку виплеснути і потім наповнювати заново".

Зрештою, каже Олеся, не вийде колекція для показу мод, буде самій у що одягтися. Головне - не зупинятися і не опускати руки.

"Не зупинятися, чи не копатися в своєму минулому, не хворіти цим. Тому що воно вже пройшло. І ми зобов'язані заради своїх дітей, заради свого майбутнього не можна ставити на собі хрест. Йти і щось робити".