Олімпійські коні для міністра [ Редагувати ]

Справа Олександра Онищенка все більше нагадує погано зрежисований хорор. То з СІЗО в невідомому напрямку зникає фігурантка спрви Мар’яна Греченюк, то адвокатові Сергієнку інкримінують надання професійних послуг іншим фігурантам справи.

Власне, далі цю справу можна вже не читати. Навіть якби слідчі знайшли неспростовні докази провини Онищенка, той антураж, який супроводжує слідство, знівелював би всю їхню роботу. Але ж і доказів немає також. Є тільки брутальний кавалерійський наскок на всіх і вся, причетних до Онищенка. Навіть на кінний спорт, яким той опікувався.

З кінним спортом справи такі: міністр молоді та спорту Ігор Жданов заявив, що не включить Онищенка в олімпійську збірну України. "Для мене тут не може бути жодних дискусій. Я не підпишу наказ про включення пана Онищенка до складу збірної. Людина, яка знаходиться під слідством, не може представляти Україну на Олімпійських іграх",  - заявив Жданов. І додав, що останнє слово в цьому питанні буде за ним. Що ж, як міністр Жданов дійсно має право вето на все, що стосується комплектації збірної, але як людина, яка живе у досить непевні часи, він мав би бути дещо обережнішим, стаючи у позу Людовика XIV.

Бо якщо вже "за гамбурзьким рахунком", то й самому Жданову є, що закинути. До стадії слідства його власна справа, щоправда, поки не дійшла. Але ж іще не вечір. Взяти хоча б заступників Жданова, серед яких відомий організатор схем з, скажімо так, "оптимізаціі" держбюджету Ігор Гоцул та колишня біатлоністка Олена Підгрушна, котра спеціалізується на сумнівних (ось, де мають працювати правоохоронці) грошових поборах, організованих через фірми-прокладки, яким спортсмени повинні сплачувати "фінансову допомогу".

Всі ці звинувачення поки ще не вийшли за межі розслідувань журналістів, у яких Ігор Жданов - улюблений міністр, бо постійно підгодовує їх інформприводами. Загалом на Жданова у медійників зібрана ціла тека компромату, але мова зараз не про нього.

Бути під слідством - не означає бути обвинуваченим. Не означає бути злочинцем. З-під слідства можна вийти й повністю виправданим. Так, для нашої країни і нашої системи правосуддя - це дуже рідкісний випадок, бо українська Феміда зазвичай виносить нуль цілих і нуль-нуль сотих виправдальних вироків, але якісь крихти золота у цій купі гною іноді таки трапляються. Отже, Онищенко - поки що не засуджений і не затаврований. Навіть в нашій системі координат він йменується "підозрюваним", а це по факту ще нічого не означає. І Жданову це відомо. Це - заувага номер один.

А тепер - номер два. Що таке український спорт, ми, на жаль, нещодавно вкотре побачили на прикладі Євро-2016. Українська збірна поїхала з Франції з трьома поразками у бекграунді. І хай кінний спорт не такий популярний у фанів, як футбол, для брендування України за кордоном це не має великого значення. Якщо вже ми не продукуємо кіно, яке підкорювало б світ, не хвалимося туристичною галуззю, яка могла б стати нашою "фішкою", але так нею і не стала, варто чіплятися за все, що працює на престиж країни. І коні не винні в тому, що НАБУ з Ситником надумали висунути Онищенку необґрунтовані звинувачення, а міністр Жданов сприйняв це як керівництво до дії.

Як не крути, а Онищенко все ж - заслужений діяч спорту. І цього звання, до речі, його ніхто не позбавляв. У 2008-му та 2012-му він доклав чималих зусиль і власних коштів, щоб забезпечити участь української збірної у тодішніх олімпіадах.  У 2008-му він, наприклад, закупив найкращих коней і сам виступав за нашу збірну, що, між іншим, дало їй вагомі бонуси і принесло результати, які до того досягнуті не були. А що зробив для розвитку національного спорту міністр Жданов? Або пан Ситник? Здається, ці панове навіть не зуміли самих себе привести у належну спортивну форму – щоб виглядати як мінімум привабливо, як канадієць Трюдо, якщо вже виглядати переконливо в них не виходить "по замовчанню".  

Нині адвокати Онищенка вже подали звернення до Міжнародного олімпійського комітету та Міжнародної федерації кінного спорту. Мотив цих звернень зрозумілий. А суть проста: правники пишуть про те, що їхнього підопічного в Україні переслідують з політичних міркувань і просять втручання та захисту. Яких це додає Україні репутаційних мінусів - годі й казати. Ми віднині - не лише країна, де перемогла корупція. Ми ще й країна, яка не пускає спортсменів на змагання, бо на батьківщині їм висунуті не доведені обвинувачення. Ключове - не доведені. Але голосно сказані.

Чи є слово, сказане в медійному запалі будь-ким достатньою підставою, щоб публічно порушити фундаментальні спортівні принципи? Чи взагалі Жданов розуміє щось про абсолютний принцип невтручання держави у спорт? Тим більше спорт міжнародний? Жданов мав би розуміти, що строку давності для міжнародних спортивних федерацій не існує - це ж тобі не украінський медіа/простір - щось ляпнув й через хилину всі все забули. 

Тим більше, що Онищенка не оголошено у розшук з тих самих причин, з яких генпрокурор Луценко завернув до НАБУ подання на Онищенка - "підозра" щодо нього вийшла у слідчих настільки сирою, що навіть сам Юрій Віталійович був змушений засадити людей Ситника за роботу над помилками. Мова, як ми знаємо, про те, що Онищенкові інкримінують скоєння корупційних діянь та продаж їм видобутого газу за заниженою ціною. Ні на що більш креативне НАБУ не спромоглось, як і не зуміло пояснити, у який спосіб приватний підприємець може бути замішаним у корупції, котра є "прерогативою" державних чиновників, бо й означає вона ніщо інше, як зрощення бізнесу із владою?

Якщо коротко, то єдина провина Онищенка полягає в наївній вірі у здатність нашої держави дотримуватися правил гри. Саме ця віра підштовхнула його до участі у спільній діяльності з компанією "Укргазвидобування", тобто до гри з державою на рівних паях. Умови були такими: "Укргазвидобування" здає Онищенкові в оренду свердловини, а той розробляє їх самостійно. При цьому все устаткування та його амортизація - це проблема виключно орендаря, держава в це не вкладає ні копійки. Зате добутий газ ділиться навпіл - 50% продукту відходить "Укргазвидобуванню", а 50% - переходить у власність орендаря. Тобто в даному випадку компаніям, до яких до депутатства мав відношення Онищенко.

Так все й тривало до 2016-го, коли раптом держава вирішила, що компанії, часткою в яких володів Онищенко, продає посередникам свій власний газ (підкреслюю: свій власний газ!) за заниженою ціною, а ті перепродують його кінцевим споживачам  - навпаки - задорого. Держава раптом засумувала за чужою маржею і почала підраховувати ті зиски, які мала б, якби весь газ належав їй одній. Але ж такого у правилах гри не було. І держава це знала, інакше б не укладала контракт з компаніями Онищенка, і не допускала би його до своїх свердловин, і не дозволяла би переганяти здобутий газ "своїми" трубами.

До 2016-го року мовчали усі: мовчали фіскали, бо не мали претензій докомпаній Онищенка, мовчало "Укргазвидобування", мовчали слідчі органи, бо жодного складу злочину у діях Онищенка не було, мовчала й держава, бо до пори до часу не могла придумати, у чому б такому звинуватити приватного підприємця. Це ж не хабарі зі спортсменів збирати, тут потрібна винахідливість! А потім десь у надрах НАБУ хтось вигукнув "Евріка!" - а давайте-но закинемо бізнесмену те, що він на вільному ринку продає свій товар по тій ціні, по якій сам вважає за потрібне. І байдуже, що за "махінації" з газом не покарано жодного державного чиновника, адже без сприяння держави Онищенко взагалі не міг би розпочати свій газовидобувний бізнес.

Оце, я розумію, справді - великий спорт. Красива гра без правил. Голи у власні ворота. Матч без переможця, якого не може бути апріорі, бо у програші опиняються всі. І приватний капітал, і ринок газу, і держава з її потугами наповнити казну, залізши до чужої кишені, і правоохоронна система, виставлена перед усім світом у геть непривабливому світлі. Зате яке було видовище! Який хардкор! От тільки трибуни порожніють і глядачі розбігаються, а так все в нормі - шоу триває…