День святого Миколая: діти-сироти розповіли про бажані подарунки [ Редагувати ]

Сезон благодійності. З наближенням різдвяних свят меценати традиційно купують подарунки, зокрема, й для дітей-сиріт їх у країні нині - близько 70 тисяч. У сиротинцях на нестачу подарунків для своїх вихованців у цей період не скаржаться. От тільки кажуть - у святого Миколая діти просять зовсім не цього. Чого ж насправді чекають - слухали наші кореспонденти. 

"Добре то я тоді напишу лист і вам тоді сьогодні по обіді занесу. Дякую що пам'ятаєте за нас дякую".

Телефон директора Самбірської школи-інтернату не змовкає. Заправки, меблеві салони, червоний хрест і студенти - усі пропонують привезти в інтернат подарунки до Дня святого Миколая.

"Ой багато в нас подарунки можуть бути починаючи від Миколая і закінчуючи навіть серединою січня", - говорить Оксана Максимів, директор Самбірської спеціальної школи-інтернату І-ІІ ступенів "Берегиня".

Це Віка. Дівчинка чекає на старших братів. Вони не відвідували її ось уже кілька років. Але сестра все ж сподівається їх побачити. Раніше до дівчинки приходила бабуся. Але тепер її не стало. І ніхто з рідних дівчинку не відвідує.

"Коли може брати приїдуть сюди, то я з ними може піду і в центр погуляю з ними", - говорить Вікторія Романчук, вихованка Самбірської спеціальної школи-інтернату І-ІІ ступенів "Берегиня".

Володя живе тут уже другий рік. Його тата й маму позбавили батьківських прав. Востаннє хлопчика відвідували ще восени. Каже - часом хочеться погуляти містом, але ні з ким.

"Я хочу дещо сказати - коли то буде ну показувати я скажу татові щоб дивився", - говорить Володимир Базюк, вихованець Самбірської спеціальної школи-інтернату І-ІІ ступенів "Берегиня".

Волонтери кажуть - дітям з інтернатів найбільше не вистачає уваги, а не іграшок.

"Вони мають таке маленьке досить коло спілкування, воно є обмежене і в силу того, що вони перебувають в тих умовах, вони є так само трохи закриті. Замкнуті в собі. Ми намагаємося це згладити тобто витягнути їх з тої ракушки і допомогти їм спілкуватися", - говорить Валентина Ведровська, волонтер.

"Затуляйся того що сонце світе воно не гріє. Давай, давай".

Це - Любов, наставниця Михайла. Вона ще кілька разів під час прогулянки попросить хлопчика надіти рукавички і капюшон. Раз на тиждень жінка забирає його із сімейного будинку для дітей, позбавлених батьківської опіки. Вони гуляють, печуть разом пироги і щодня спілкуються телефоном.

"Я не є мама. Я не буду усиновляти, я просто як наставник, як друг я з ним вже по житті. Програма може закінчитися все рівно це твоє. Тому що дитині треба показувати як сім'я як відносини це і то дуже важливо щоб дитина бачила звичайний побут", - говорить Любов Іщак, наставниця.

"Спілкування дає багато чого. Тому що буває часи коли ти сам сидиш тобі скучно нема що робити. Але ти знаєш що є людина до якої ти можеш подзвонити і вона тебе розрадує", - говорить Михайло Верещинський.

Але поки що таких, як Любов небагато. У всій Львівській області їх близько шістдесяти. А дітей, які потребують уваги, - понад чотири тисячі. До них майже ніхто не приходить. Їм ні з ким поділитися планами на майбутнє і буденними проблемами.