"Війна не закінчується": волонтери закликають українців допомагати фронту [ Редагувати ]

Війна не закінчується. І людям на мирній землі доводиться нагадувати про це частіше. Мабуть, усі втомилися від новин із фронту. Навіть колись таке масове явище, як волонтерство, стало значно скромнішим.

Ігор Левенок розповість про тих, хто досі не втомився співчувати і допомагати. Про волонтера за покликанням і переконанням його матеріал.

Ранок. На паркінгу біля одного з житомирських супермаркетів зустрічаємося з Юлією Толмачовою. Вона заклопотана, із повним візком фруктів.

"На Авдіївку це багатодітна сім'я і на Світлодарську дугу переселенцям дітям з Дебальцева. - У вас сьогодні відповідальний день? - Так, збираюся їхати".

Волонтерський бусик Юлії заповнений різноманітним добром. Уже за кілька годин вона має вирушити на Донбас. У планах відвідати кілька багатодітних родин у прифронтових містечках. І, звісно ж, доправити подарунки нашим хлопцям на передову.

"Американські набори гігієнічні для хлопців. Дивіться - тут чотири банних полотенця, мило, зубні щітки, шампунька, щипчики. Ну все, що потрібно хлопцям для гігієни. Пластирі, коли натирають ноги".

"Один принтер на сіру зону, а інший іде на медиків сімдесят другої бригади, вони просили".

Часу на розмови обмаль. Волонтерка не розлучається з телефоном. Попереду купа справ. Зустрічі з доброчинцями. І закупівля необхідної амуніції. А це виллється в чималу копійчину.

"Гвинтівка "Ремінгтон", повністю тюнингована зі всім зі знижкою обійшлася 72 тисячі гривень, беспілотнік тридцять вісім тисяч гривень", - говорить Юлія Толмачова, волонтер.

А збирати в українців гроші на армію щороку дедалі складніше.

"Одна фраза, "ми устали", а я увесь час питаю від чого ви устали?".

П'ятий рік війни. Юлія каже - нині потреби армійців інші. Військо вдягнене, взуте й нагодоване. Та солдатам необхідна сучасна зброя та спорядження.

"Ходиш просиш, знаєте, деякі бізнесмени вже взагалі на мій номер трубку не беруть, бо вони, знають чому я звертаюся раніше людина допомагала, а зараз каже я не можу, тому що високий долар зараз катастрофа в нас".

Раніше щотижня, а тепер двічі на місяць Юлія вирушає на схід. Скільки вже там була - не злічити. Ось, квітень цього року. Авдіївка. Толмачова й литовський волонтер Йонас Охман передають нашим бійцям необхідне спорядження. Литовець каже - його співвітчизники проблемами нашого війська переймаються краще.

"У нас просто собирать ресурс это легче, потому что это Європа и там чуть по-другому. Это Прибалтика и там люди понимают, хорошо понимают, что значит Россия", - говорить Йонас Охман, волонтер з Литви.

"От этих вещей зависит жизнь многих людей, бойцов, тех же гражданських, коптер привезли подняли и получили много информации".

За ці роки Юлія Толмачова стала другом для бійців. Їй довіряють чиновники. і  навіть допомагають. Буває грошима, буває - дзвінком із кабінету, як ось. І підприємець уже готовий власним коштом заправити волонтерське авто.

"И это уже не первая помощь от нас, мы готовы отреагировать в любой момент", - говорить Ігор, підприємець.

Пані Ольга заступниця Житомирського мера. А ще - керівниця профспілки міської ради. Профспілкові внески мерія віддає на потреби військових.

От тільки черги з волонтерів сюди вже немає. В Житомирі їх можна перелічити на пальцях однієї руки.

"Це Толмачова, це Ковальов, це Олег Бабкин і Торгунський Олександр, це чотири волонтери які працюють для наших хлопців не зважаючи ні на що", - говорить Ольга Пашко, заступниця Житомирського міського голови

Цього разу левова частка зібраних Юлею грошей пішла на ось цей позашляховик. На євробляхах. Коштує три з половиною тисячі доларів. Це вже двадцять дев'ята машина, яку волонтерка відряджає на фронт.

"Ну ты же сам знаешь, какие позиции там и куча болот и сейчас пойдут дожди, снега, то есть простая машина не проедет", - пояснює Юлія Толмачова.

Поміж справами та біганиною на кілька хвилин Юля відволікається. Згадує себе до війни. Бізнес, розкішне авто, закордонні мандрівки...

"Такого чувства співчуття в мене не було великого як зараз, а зараз я готова віддати все. Зніму з себе все останнє й віддам людям".

Переламним для Юлі став 2014, коли на власні очі побачила, як гинуть наші хлопці...

"Коли в Лутугіно нашу колону розбили, під "Гради" ми попали і коли хлопець тоді загинув з 24-ки, тоді перемкнуло мене повністю і я зрозуміла, що буду допомагати до останнього".

А навесні 2017 вона сама ледь не загинула. Разом зі ще одним волонтером Юля потрапила під снайперський вогонь. Тоді осколки поранили голову.

"Я просто стала більш обережною, вдягаю броннік каску".

Тепер допомога рідній армії на першому місці. Телефоном, або через соцмережі Юлія шукає гроші. Аби якнайшвидше прийти сюди - у крамницю зброї. На ній уже знається ліпше, ніж на косметиці.

"По винтовкам, по прицелам, по калиматорам - какие закритые, какие открытые. По дальномерам - на какое расстояние. На какие калибры винтовок. Надо туда глушители или не надо глушители. Какие глушители".

"Приціл це на 58 бригаду хлопці просили. Шістсот доларів цей приціл коштує".

Останнє перед виїздом - посилка від українок із Люксембургу.

"Передала три лэптопа - это военные ноутбуки для работы с военными камерами, беспилотниками".

І ось він пункт призначення. Схід України. Емоції, обійми... Армійці приймають такі потрібні речі. А в Романа сьогодні ще й день народження. Хлопець буде водієм на подарованому позашляховику.

"Просили, конечно, повноприводну машину і вона нас порадувала, пригнала повноприводну", - говорить Роман, військовослужбоць збройних сил України.

"Я хочу обратиться к народу Украины не будьте равнодушными к просьбам волонтеров о помощи. Потому что одна две, три, пять гривен вас не спасут, а если мы все вместе объединимся, будет намного больше пользы и помощи".