Україна вшановує пам'ять оборонців Донецького аеропорту [ Редагувати ]

Витримали люди - не витримав бетон. Цього тижня Україна вшановує пам'ять оборонців Донецького аеропорту. Оборона тривала 242 дні та стала однією з найгероїчніших і найтрагічніших сторінок у цій війні. Це подвиг, про який уже знімають фільми та пишуть книжки.

В ДАПі загинула сотня бійців. І професійних кадровий військових, і добровольців. Одним словом, кіборгів. Ірина Баглай розкаже про тих, хто вижив в Аеропорті. І про тих, хто допомагав їм вижити.

Осінь 2014. Ці кадри мої колеги - Сергій Дубінін і Руслан Смєщук - зняли безпосередньо у Донецькому аеропорту. Тоді оборона ДАПу вже перетворювалася на пекло. І заїзди туди були грою зі смертю. Бойові машини - неслися по злітці до терміналів під прицільним і постійним вогнем ворога. Доля бійців була у руках водіїв БТРів. 

А це вже 13 жовтня. І відео, зняте колегами із "Вавілону 13".

Слухаючи цей запис радіоперемовин із своїм командиром Максимом Миргородським - тепер уже начальник патрульної поліції України Євген Жуков -  ніби знову стає ротним 79 окремої аеромобільної бригади - Маршалом. Він - кіборг. Керував обороною старого терміналу. Відомим став після публікації у Фейсбуці. 

"Я подивився роліки - Гіві, Моторолер там розказують - аеропорт наш, а дивлюсь а де наше відео. Я зареєструвався в Фейсбуці на війні, щоб розказувати як ми тут воюємо", - говорить Євген Жуков, кіборг, позивний "Маршал".

Вони були очима нашої артилерії на лінії вогню. І били влучно, відсікаючи масовані та масштабні атаки окупантів.

Кількість снарядів, які розривалися щодня, не рахували. Доходило до тисячі з обох сторін. Тоді - у ДАПі, бійці, яких за незламність сам ворог назвав "кіборгами", не вважали себе героями.

"Для мене була важка чергова задача бойова. Я навіть і не задумувався зачем ми його держим", - говорить Євген Жуков, кіборг, позивний "Маршал".

Кілька місяців вони тримали противника у страху. Самі були на межі людських можливостей. Іноді без їжі, і без води. При цьому знаходили сили для жартів.

"Щось сміялись, розповідали, але пити так хотілось, що я ніколи не забуду такий момент, що така жажда, що пили воду з батарей. Всю з батарей випили з таких маленьких гільз з-під АГСа", - говорить Євген Жуков, кіборг, позивний "Маршал".

Серед бойовиків ширилися легенди і про чисельність українських бійців, і про їхні надлюдські можливості. Бій за аеропорт вже перейшов у політичну площину. На його штурм кидали найкращі російські спецпідрозділи. Там на злітці вони і залишилися.

Професійні кадрові військові і добровольці. Усі вони - кіборги, які діяли, як єдиний організм.

"Це злагоджена взаємодія між всіма підрозділами. Аеропорт це ця артилерія, яка стоіть на 20 км від нас, яка стріляє по задачам по нашій наводці, це також ці хлопці кіборги. Це танкісти, водії від КАМАЗів до БТРів. Це медіки, які там стояли на старті", - говорить Євген Жуков, кіборг, позивний "Маршал".

Оля Башей, серед військових - Кроха. Саме вона тоді у Пісках у свої тендітні долоні приймала поранених бійців із аеропорту. Парамедик на фронті, у мирному житті помічник нотаріуса. На війні з 2014го року. На її рахунку - сотні врятованих життів.

"По бортовому журналу это 700 человек с 2014 года июля по май 2015", - говорить Ольга Башей, парамедик, позивний "Кроха".

Найважчий тиждень, згадує Оля, під Дапом почався з 13 січня. Коли впала метеорологічна вежа.

"Шел конвеер, с одного заезда шло 20 раненых. В то время генералы и полковники они говорят, что это был второй Сталинград. Мы практически не спали эти 6-8 дней", - говорить Ольга Башей, парамедик, позивний "Кроха".

Тоді з-під аеропорту медики вивезли 120 поранених. Єдиним лікарем, який лишався у ДАПі був - Ігор Зініч. Його ротація була найдовшою місяць безвиїздно. У госпіталях лікарі не могли повірити, що першу допомогу кіборгам надавав простий фельдшер - під обстрілами, майже у темряві.

"Много иностранцев, американцы, немцы и у них у всех стоял один вопрос, как заинтубировали кто - я когда им сказала ребенок, которому 25 лет, он фельдшер они были в шоке - они тоже сказали у этого парня большое будущее. Его глаза когда ты смотришь в них просто можно было утонуть они такие чистые", - говорить Ольга Башей, парамедик, позивний "Кроха".

Нам доводиться ненадовго перервати інтерв'ю... Згадуючи Ігоря, загартована на фронті Кроха - не може стримати сліз. Хоча й бачились вони лише кілька годин.

"Они сразу там становятся очень близкими", - говорить Ольга Башей, парамедик, позивний "Кроха".

Весь інший час тримали постійний телефонний зв'язок. Чергове смс-повідомлення Оля отримала 16 січня.

"В тот день он сказал мне что они чувствуют, что их чем-то травят", - говорить Ольга Башей, парамедик, позивний "Кроха" .

"Бери эти салфетки и пусть пацаны прикладывают ко рту и этим дышат".

Останнє повідомлення було про те, що Ігор - сам поранений.

"Последняя смска после того как он написал, что ранен. Написал: "я опустил руки".

Кроха збиралися сама в аеропорт - рятувати Ігоря і бійців, але наступної доби ДАП упав. Зініч - загинув...

Про Ігоря згадує і десантник, офіцер Віталій Любенко.

"Допомогу мені надав Герой України Ігор Зініч, з позивним Псих", - говорить Віталій Любенко, кіборг, позивний "Веселий".

Віталій - до останнього залишався в аеропорту.

"Заїхали ми в повністю розвалене зданіє. Все, що можна було з мусору зложити - те й зложили. Суттєві обстріли почалися з 9 числа, коли почали виїзджати танчики і прямою наводочкою розбирати наші приміщення. 13 числа вони завалили вишку спостережну - наші очі", - говорить Віталій Любенко, кіборг, позивний "Веселий".

"Осліплим" десантникам доводилося виходити на смугу, щоб стримувати ворога. Тоді Віталія й було поранено.

"Єдина думка яка промайнула на той час, це якщо я тут залишусь, я лишусь назавжди. Взяв автомат і побіг. Щось уберегло мене якісь сили невідомі. І перед виїздом в аеропорт дитина подарувала мені, старший син, такий талісманчик, який я до сих пір не знімаю - оберіг", - говорить Віталій Любенко кіборг, позивний "Веселий".

Потім долі наших героїв, об'єднаних ДАПом, склалися по-різному. Маршал Євген Жуков - зараз далеко від лінії фронту, але залишається на службі. Тепер під його командуванням 15 тисяч патрульних.

Оля Башей працює за своїм фахом. Юристом у мечеті. І допомагає фронту.

"Я дала себе слово, что я буду ездить пока война не закончится, я буду спасать пока у меня на это будут силы", - говорить Ольга Башей.

Віталій знову на фронті. За 4 роки він рідко був вдома, і не помітив, як його сини вже стали справжніми козаками.

"Як я офіцер мушу захищати Україну".

І 242 дні оборони ДАПу для наших героїв, і всіх кіборгів - це перемога. Хоч і високою ціною.

Скільки воїнів цього дня загинули на фронті за 4 роки війни стільки разів буде лунати сьогодні дзвін пам'яті. 20 січня в нього битимуть 50 разів імена полеглих кіборгів першими згадують побратими, розповідаючи про оборону ДАПу, але на фронті народився такий вислів - не будемо плакати через те, що їх вже нема з нами, радітимемо, що вони були в нашому житті.