Трагедія Іловайська: військові розповіли про кривавий вихід з оточення [ Редагувати ]

Цього дня 5 років тому сталася Іловайська трагедія. Сотні загиблих, поранених і зниклих безвісти. Таку ціну Україна заплатила за домовленість вивести своє військо з оточення - так званим "зеленим коридором". Про тих, хто пройшов через це пекло і вижив - розкажуть наші кореспонденти. 

Війна. Полон. Потім знову - на фронт. Захищати Україну Тимур Книш, з позивним "Хорс", пішов ще на весні 2014. Навіть не маючи армійського досвіду.

"Я від Червоної армії, як всі тоді нормальні ховався в інституті, там де була військова кафедра", - заявляє Тимур Книш, учасник Іловайської операції.

У складі добровольчого батальйону "Донбас" звільняв і обороняв Іловайськ. А потім - разом із побратимами виходив так званим зеленим коридором.

"Але коли ти виходиш з укріп району і просто в поле їдеш, ти віддаєшся, як би сказать, довірив своє життя і всіх твоїх тоді можна сказать підлеглих, побратимів, друзів, і віддаєшь в поле і ти розумієш, шо не воно. Не воно. Немає прикриття ніякого", - говорить Тимур Книш.

Перед очима "Хорса" - й досі кров і смерть його побратимів. Добре пам'ятає, як російські окупанти розстрілювали машини з пораненими просто в полі. І як потім, уцілілим добровольцям, вдалося пробитися до Червоносільського. І вже там - ще півтори доби героїчно оборонятися від ворога.

"Ми їх просто в полон взяли. Поранених, допомогу їм оце. Може саме через це потім ми вижили. Шо нас не знищили. Потому шо ми були нормальниє воїни", Тимур Книш, учасник Іловайської операції..

Ось так Оксана пояснює маленькому синочкові, якою ціною Україні дається Незалежність. Кінець серпня 2014 став особливим, а спогади про нього не залишають і 5 років потому. Номер телефону волонтерки Оксани Циганок бійці з Черкащини знали напам'ять. Тому, потрапивши в оточення, першій телефонували їй. Ледве стримуючи сльози, Оксана шкодує, що допомогти вдалося не всім.

"Один був дзвінок - дзвонить хлопчина і говорить , що він важко поранений в живіт у нього вже сідає телефон і більше не зможе дзвонити …єдиний орієнтир - це був високовольтний стовп. Ми знайшли людей, які проживали на тій території, ми перекинули кошьти їм на картку, вони цілодобово шукали …але не знайшли цього хлопчину і це біль …це біль", - говорить Оксана Циганок, волонтерка.

Зі своєю подругою Ларисою - Оксана особисто вивезла з котла трьох поранених. Іншим допомагала зв'язатися з командирами і військовим керівництвом. І хлопці про це не забули.

Валерій та Ярослав виходили з Іловайського котла у складі 51-ї бригади. Обидва були там поранені й потрапили в полон. Згодом, за допомогою Оксани, їх звідти забрали представники Червоного Хреста. На вшанування пам'яті полеглих захисників України хлопці прийшли без медалей та відзнак, бо для них прорив із Іловайського котла - День жалоби.

"Перше кільце ми почали проходити росіяни пропустили, помахали нам і тільки ми пройшли перше кільце і вже на другому нас зустріли і ззаді закрили ….і з усіх сторін", - говорить Валерій Чепурний та Ярослав Горбик, учасники Іловайської операції.

Для бійця з позивним "Хорс" Іловайський котел скінчився піврічним полоном. Та після повернення звідти - знову пішов на фронт.

"Та всі бояться сказать в голос. Ну не готові ми були до цього. Ми не готові були до справжньої російської агресії. І це був тільки маленький шматок. Це та війна, яку нам показали. Це було Зеленопілля, це був аеропорт, це був Іловайськ, це було Дебальцево. Тобто та справжня війна, яка вона є", - говорить Тимур Книш, ветеран АТО.

Сьогодні, у День Пам'яті захисників, жителі Запоріжжя схилили голови біля могил невідомих солдатів. Їх тут - близько сотні. Безіменні захисники, які не вийшли з Іловайського пекла.

"Головний урок - шо ці хлопці не зря були загинули. Вони показали, як треба любити цю державу".