Шахтарі з Луганщини боронять українські позиції на Світлодарській дузі [ Редагувати ]

На Донбасі загинув український військовий. У нього поцілив ворожий снайпер неподалік Авдіївки. Бійця намагалися врятувати лікарі, але безуспішно.

А поблизу Шумів по наших позиціях били з гранатометів. Про кожен із цих обстрілів українська сторона вже повідомила місію ОБСЄ.

Бачимо їх пересування, ми вогонь не відкриваємо, у нас перемир'я.

Луганщина. Передова смуга неподалік від Світлодарської дуги. Укріплення агресора тут - як на долоні.

Так, що треба ходити пригинаючись, прислухатися до пострілів з тієї сторони, їм віри немає.

Володимир супроводжує нас в окопах. Каже: ворог поки що принишк. У бойовиків - ротація. Про себе каже, він - місцевий. Працював на шахті в Лисичанську, і ніяково зізнається. До нього сьогодні приїде особливий гість. Треба зустріти.

Володимир і Сергій рідні брати. Обидва шахтарі й обидва пішли захищати Україну. Сергій - старший, і дослужився вже до старшини. Забезпечує бійців усім необхідним.

Хліб привіз, харчі, балон заправлений пропаном. - Хорошо!

Сергій на фронт попросився першим. Каже, мотив простий: у 2014 році бачив, хто приніс лихо в рідний Лисичанськ.

Сергій, військовослужбовець Збройних сил України:

Бачив як сепари машини відбирали у людей, бачив як людей кидали по підвалах і били нізащо. У цю бригаду, в цю роту я спочатку прийшов, а потом позвав у 2018 році брата.

У мене своя думка: это моя ненька Украина и мне надо ее защищать.

Сергію 44, а Володимиру - 42 роки. Та чоловіки кажуть: у їхній родині є ще молодший брат - Олександр. Поки що цивільний. Та вони агітують і його до війська.

У нас в батальйоні тільки більше п'ятнадцяти человек с Луганской області.

Чоловіки мають дітей. Уже й онуки є. Сім'я збільшується. І Володимир жартує: родичів у окопах теж більшає.

Після весілля і сват підтягнувся до нас.