Гонка роззброєнь: у США закликають до обмеження продажу зброї [ Редагувати ]

А от в Америці може початися гонка роззброєнь. Джо Байден проголосив свою чергову ініціативу - він прагне повністю заборонити продаж автоматичної і напівавтоматичної зброї. Запровадити обов'язкову перевірку будь-якого покупця. А виробників зробити відповідальними за наслідки неналежного застосування.

Вільний продаж зброї проблема, яке розділяє американців навіть більше, ніж політика. А що про це думають ті, хто вижив під час найбільш резонансних масових розстрілів? Дмитро Анопченко розпитав жертв гучних злочинів, про які говорив весь світ.

Звуки пострілів, як і сигнали поліцейських сирен, давно вже стали звичним інтершумом для вулиць американських міст. Саме в Штатах найбільше у світі вбивають із вогнепальної зброї. А 2020 узагалі був рекордним за кількістю загиблих! Та кого не враховує статистика - так це тих, хто під час гучних злочинів залишився живим. І тривалі роки тягне вантаж спогадів, жаху та болю.

І для Сполучених Штатів це велика проблема. Адже тут (як і в Україні, де військові повертаються з фронту) багато людей, які нервово реагують, коли чують гучні звуки машин, не можуть змусити себе бути в людних місцях і не здатні повернутися до нормального життя. Бо вони - жертви масових розстрілів. Ті, хто вижив.

Коли Міссі Мендо на кухні готує вечерю для родини, не спускаючи з рук маленьку дочку, - вона здається звичайною домогосподаркою. Як і тисячі інших у її провінційному містечку. І тільки рідні знають, чого їй коштує цей удаваний спокій.

Я вижила, коли мені було чотирнадцять; я щойно вступила до школи "Колумбайн" і сиділа на уроці математики.

Стрілянина в "Колумбайн" одне з перших масових убивств в американських школах, після якого країна й почала посилювати контроль над продажем вогнепальної зброї. Квітень 1999. Двоє учнів старших класів влаштували масову бійню. До школи вони принесли близько сотні саморобних вибухових пристроїв, кілька рушниць і пістолет.

"Крики, звук розбитого скла… І вони стріляють просто в нас. І я біжу, щоб врятувати своє життя.

Нападники вбили вчителя і 12 однокласників, поранили 23. І потім застрелилися самі. Версій десятки, але за всі ці роки ніхто так і не з'ясував їхні мотиви.

Здавалося б, минуло вже 22 роки! Ще трішки і дочка Міссі піде в ту саму школу. Але щоразу варто лише згадати той день, жінку охоплює паніка.

Міссі Мендо, вижила під час масового розстрілу:

Жертви масових злочинів іноді кажуть про "змученість від хаосу", коли почуття притупляються. А в мене навпаки: то апатія, то паніка; і те й інше. І так страшно стає, коли чую про нові злочини у школах.

Кейсі Джонсон багато років не відчувала правої руки. Цей страшний рубець через усе плече - слід від операції, що тривала понад 10 годин. Кейсі була старшокласницею, коли в неї влучили кілька куль під час "шкільної стрілянини". Вбивця розстрілював її однокласників - вона вижила дивом.

Я знала, що наступний постріл - мій. Він убив хлопчика біля мене, навів на мене пістолет. І, пам'ятаю цей страшний звук пострілів.

Її рятує син. Турбота про нього відволікає. Але вночі постійно сниться, як вона разом з іншими біжить, а потім ховається у шкільній бібліотеці… І як біля неї помирають друзі.

Вночі жахи, вдень панічні атаки. Автомобільний сигнал і я в паніці; бачу когось у чорному і все. Бувало, зайду по продукти, а хтось із покупців раптом викличе безпричинний страх. Біжу додому і цілий день не можу отямитись.

Ані психологи, ані розмови з друзями не допомагали. Виговоритися вона змогла тільки в книзі, яка стала бестселером і несподівано відкрила Америці, як багато в країні таких, як Кейсі. Людей, яких формально не вважають жертвами. Але для яких той злочин не закінчується.

І якщо про "шкільні розстріли" вся Америка говорить, то про вуличні перестрілки згадують хіба в новинах, та й то двома словами. Ламонт Медлі постраждав саме під час такої. Темношкірий хлопець, неблагополучний район. Ще підлітком він зв'язався із криміналом і одного вечора мав прийти на "стрілку", коли дві банди влаштували "розбірки".

Заплющу очі й одразу бачу постріли! Чую звук і відчуваю, що помру. Тяжке поранення було сюди у стегно, і всі ці шрами - наслідок тієї вуличної стрілянини.

Ламонт відчуває, що доля зберегла йому життя не просто так. Тож вийшовши з лікарні, покінчив зі старими справами й пішов у волонтери: допомагає жертвам збройних нападів. І веде розмови з темношкірими сусідами, які будь-що хапаються за зброю.

Ламонт Медлі, підтримує обмеження на продаж зброї:

Вони чудово знають, із ким я був пов'язаний, але все змінив. Тому й допускають у своє життя.

Сюжет, як у серіалі. Хірург, який оперував містера Бейлі, Джозеф Сакран, пішов у медицину, бо в дитинстві теж став жертвою масового розстрілу. 17-річним підлітком він у складі шкільної команди грав найголовніший матч сезону на стадіоні, коли маніяк відкрив вогонь по глядачах і гравцях.

І я отримав сліпу кулю в шию.

Як нагадування про той час - шрам, який назавжди залишиться у доктора Сакрана. І медичний диплом - він вирішив, ким стане, щойно вийшов із коми в реанімації.

Історії всіх цих людей краще за будь-які аргументи політиків дають зрозуміти, чому пів Америки підтримали "антизбройну" ініціативу Байдена.

Зараз чотири з половиною мільйони підлітків живуть у будинках, де зброя лежить на видноті.

Не стане пропозиції, не буде й попиту.

Вже за два тижні після чергового злочину медіа перестають про нього говорити. Але життя тих, хто був його частиною, змінюється назавжди!