"Тріщить по швам": на Рівненщині сільська школа захлинається від кількості учнів [ Редагувати ]

Освіта, яка "тріщить по швах". В одному із сіл на Рівненщині школа не може вмістити навіть третини учнів. А їх там сім із половиною сотень! Через це навчання триває понад 12 годин - у три зміни. При цьому в будівлі сиплеться стеля, а спортзал - узагалі аварійний.

Чи не щороку чиновники обіцяють селянам нову школу, навіть мільйони на неї виділяли. То ж чому її не будують? Питала Сніжана Сидорук. 

Троє я везу на восьму годину привожу. Другий рейс в дванадцять іде одна дівчинка і на дві години начала третього іде три дитини.

У Юрія Сергійчука одинадцятеро дітей, із них семеро навчаються у школі. Заклад - єдиний у селі й розрахований лише на дві з половиною сотні учнів, але навчається тут утричі більше. Через це уроки проводять у три зміни - до пізнього вечора. Частину дітей забирають батьки, інших розвозять шкільні автобуси.

Сергій Прозапас, водій шкільного автобуса:

Та які там уроки? Вони пока доїжджають, то вони вже полусонні.

Та попри те, що навчальний процес розтягнули більше ніж на пів доби, у школі все одно усім дітям ніде сісти. Під класи переобладнали підсобні приміщення, коридори й навіть учительську. Ані майстерень, ані актової зали.

Вікторія Прозапас, учениця Цепцевицького ліцею:

Немає де проводити концертів. В нас в школі дівчата дуже гарно співають. Деколи і хочеться зробити якийсь концерти і ми концерти проводимо в столові, на дворі.

Замала та ще й аварійна. Цій школі майже сімдесят років. У старезній будівлі протікає стеля, сиплеться штукатурка. У спортзалі потріскалися стіни, і через аварійність його вже давно зачинили. Спортом діти займаються на вулиці.

Василь Росошик, виконувач обов'язків директора Цепцевицького ліцею:

Ми ще частинку приміщення орендуємо. Для початкових класів. Якби ми його не орендували - наші діти навчалися б буквально на вулиці. Ми вже й добудовували різні приміщення. Далі вже просто ми не знаєм, що робити

Батьки вже десятки років оббивають пороги владних кабінетів. Просять збудувати нову школу.

Юрій Сергійчук, голова батьківського комітету:

Дітки приходили одинадцять років назад в школу - їм говорили ну вже школа побудується. Все таки начало є, є бумаги, є планіровка, так і діти випустилися - пошли - школа не побудована. І вчителі обмануті, і батьки обмануті.

Ось ці зведені півтора поверху - це є і обіцяна нова школа. Будівництво тут розпочалося ще 2017 року. За цей час навіть коробку не доробили. Даху немає. Люди бояться, щоб і ця конструкція, в яку вже вклали мільйони, не зруйнувалася.

Лариса Губеня, староста Цепцевицького округу:

Дуже болить це будівництво. Нам із ДФР дали 15,5 мільйонів. Нам виділили і на сесії районної ради два, один і вісім мільйонів і обласна рада дала два мільйони гривень. Це дуже мало, але ми надіємося, що надалі нас почують і ця школа буде будуватися.

Чиновники виправдовуються - нині в області будують ще дванадцять шкіл. І на всіх грошей не вистачає.

Віталій Коваль, голова Рівненської обласної державної адміністрації:

На жаль, коштів ДФРР, наприклад, в цьому році це 160 млн на всю область, не вистачить для добудови навіть двох-трьох шкіл. Потрібно шукати кошти, зокрема, на програму будівництва шкіл в районах, де є природній приріст населення. Ми будемо шукати кошти, щоб закінчити найближчим часом сам цю школу.

Село Цепцевичі - рекордсмен в Україні з народжуваності. Щороку тут на світ з'являються майже сто малюків. Стільки ж діток уже на початку осені мають стати першачками. Та поставити для них парти в цій тісній аварійній школі - ніде. Хіба що уроки проводитимуть цілодобово.