У харківському сільському музеї зберігають унікальні роботи Пікассо [ Редагувати ]
Пархомівку на Харківщині неофіційно називають вітчизняним Лувром.
Але є й такі села в Україні, куди не їздить навіть автобус. Але в яких є скарби, не гірші за Ермітаж, чи відому Дрезденську картинну галерею.
Пархомівку на Харківщині неофіційно називають вітчизняним Лувром. Тут зберігають унікальні роботи Пікассо, Малевича, Рєпіна, Айвазовського і Тараса Шевченка.
Але як до маленького сільського музею потрапили полотна всесвітньо відомих художників? І хто привіз у Пархомівку скульптуру цариці Нефертіті, - дивіться далі.
Хочете побачити картини Пікассо, Кандинського та Малевича? Для цього не потрібно їхати в музеї Європи! Запрошую вас... у Пархомівку! За 120 кілометрів від Харкова. Хоча справедливості заради - долетіти до Парижа чи Відня було б набагато простіше... Дістатися у цю глибинку не на машині - неможливо. З Харкова до Пархомівки автобуси не ходять. Треба спершу доїхати до сусіднього містечка Красний Кут, а далі - попутками. Ну і це квиток в один кінець. У той же день повернутися звідти не вийде. Пархомівка випробовує любов до Пікассо - на міцність...
Ми добираємося автівкою. Дві години в дорозі - і вже на місці. Ось воно - невеличке старовинне село Слобожанщини. Там височіє труба цукрового заводу, який будували ще за поміщиків. Невеличка річка Котельва. А в центрі - він. Наш пункт призначення - сільський Лувр. Ходімо.
На вході нас зустрічає охоронець. Просить показати ковід-сертифікат. Усе за правилами. Знайомтеся - це пані Олена Семенченко. Директорка цього музею. Вона сьогодні буде нам за екскурсовода. Та спершу - озирнемося. У залах - тепло й порожньо. Лише чергові по кутках. Ми приїхали в будень. Велелюдніше тут буває хіба на вихідні, коли приїжджають туристичні автобуси. До речі, вхід коштує недорого. Дорослим... 10 гривень, дітям - 5. Для порівняння - квиток у справжній Лувр - 500 гривень!
Та перш ніж показати вам пархомівські шедеври - трохи історії. Переказують, що все це створили... діти. А було так: 60 років тому вчитель історії Панас Луньов запропонував своїм учням... влаштувати краєзнавчий музей. Малі з ентузіазмом побігли на горища своїх бабусь - і принесли купу старожитностей: вишиванки, прядки, посуд... І навіть ось такий сторічний поліфон.
Олена Семенченко, директорка Пархомівського художнього музею:
До нього йде ще 30 отаких металевих платівок, з різними мелодіями, народними українськими піснями.
Експонатів більшало, а вчитель, який сам захоплювався мистецтвом, вирішив показати дітям... світ!
Олена Семенченко, директорка Пархомівського художнього музею:
І він вирішив повести дітей на екскурсію. Спочатку поїхали до Харкова потім, до інших міст СРСР. Він возив дітей до музеїв, картинних галерей. Вони були настільки вражені, що, повернувшись додому, вони стали говорити: так ми теж можемо створити художній музей.
Якщо хочете - створюйте, сказав пан Луньов. І запропонував дітям писати листи до відомих художників і просити надати свої картини для сільського шкільного музею. І митці відгукнулися. Перші 50 полотен прислали з Харкова. Пізніше - з Ермітажу та навіть Дрезденської картинної галереї. Звідти передали ось цю копію скульптури Нефертіті.
Олена Семенченко, директорка Пархомівського художнього музею:
Групи наших дітей поїхали до Дрездена. І вже повернувшись додому, написали листа із вдячністю. І згадали знову царицю Нефертіті, яку їм показали в музеї. І потім співробітники цього музею, приїхавши до нас сюди, в Пархомівку, передали нам цю чудову копію.
Від історії - до екскурсії. Пані Олена й сама була ученицею Луньова. Вона веде нас у зал, де зберігається велика колекція ікон. Неймовірно, але цей шкільний музей за Союзу був центром дисидентства. Селяни зносили сюди реліквії як у сховок. Аби їх не знищили.
Олена Семенченко, директорка Пархомівського художнього музею:
Тому що дуже багато було зруйновано храмів на нашій території, на території Краснокутського району, люди якщо могли врятувати які ікони, забирали їх додому.
Колекція розросталася. І в шкільній кімнатці шедеврам уже стало затісно. А переїхати експозиції сюди допоміг випадок.
Світлана Шекера, кореспондентка:
Цей гарний будинок колишнього цукрозаводчика Харитоненка шкільному музею ніколи б не віддали, якби не візит столичних журналістів. Школярів із експонатами сюди пустили лише на час зйомок, та виселити так і не змогли.
Зараз тут понад сім з половиною тисяч експонатів. Зібрання - дуже різнопланове. Українські образи, європейська порцеляна... А ось - малюнок олівцем Тараса Шевченка "Хутір на Київщині".
Це робота Іллі Рєпіна "Дівчина, що пише" рисунок в туші. Ну й окраса експозиції. Чотири роботи Пабло Пікассо. Ось вони.
Олена Семенченко, директорка Пархомівського художнього музею:
Портрет Фредеріка Жоліо-Кюрі і "Голуб з гілкою маслини". Ці дві роботи нашому музею подарував відомий письменник журналіст Ілля Еренбург.
Цінність цих робіт, які стоять біля стіни зі скромним драпуванням, складно уявити...
Картини Пікассо розкидані по музеях світу, найбільше їх в Америці та Європі. Ну і ось тут - в Україні.
Ось це ще одна тутешня гордість. Ескізи Володимира Маяковського до його "Містерії Буф". Можливо, не всі знають, але радянський поет за освітою був художником... А це "Супрематизм 65" місцевого жителя... Казимира Малевича.
Олена Семенченко, директорка Пархомівського художнього музею:
Оце поєднання геометричних фігур, написаних локальними кольорами на такому от світлому тлі, він і назвав супремацією. Супрематизмом. Тобто вищим досягненням у мистецтві. Але, як вважають мистецтвознавці, витоки цього мистецтва саме в українській народній культурі.
Казимир Малевич жив у Пархомівці. Його батько працював тут на цукровому заводі.
Світлана Шекера, кореспондентка:
Малевичі прожили в Пархомівці 4 роки. Ось тут, у будинку для працівників заводу.
Ця будівля збереглася й донині. Хоча й у такому жалюгідному стані.
Ольга Федоренко, підприємець:
Нікому не нужне. Піддержую, де тече, де б'єм, де підбиваєм, де підлажуєм, так і живем. - Самі підмазуєте, да? - Да, самі. А хто ж мені буде підмазувать?
Та й сам музей тримається більше на ентузіазмі... Його фінансують обласна влада й спонсори. А 14 років тому сільський Лувр намагалися пограбувати. Двоє чоловіків стріляли в охоронців і зірвали зі стіни репродукцію картини Рембрандта і копію ван Дейка. Та, тікаючи, викинули їх ... Тож роботи до музею повернули. Зараз вони в сховищі.
Тоді чиновники пропонували перевезти колекцію до Харкова. Та музейники таки відстояли Пархомівку. Бо подеколи скромність - це найкращий антураж для великих шедеврів.
