Маріуполь провів великодні служби у храмах попри обстріли [ Редагувати ]

56-й день блокади Маріуполя. І світ лише зараз починає усвідомлювати, яка катастрофа коїться у місті. Про необхідність негайної евакуації мирних жителів напередодні заявив Міжнародний комітет "Червоного хреста". Там підкреслили, що готові сприяти безпечному виходу людей із міста, та з "Азовсталі". Надати гуманітарні коридори закликав і Вселенський патріарх Варфоломій. Під час Великодньої служби він наголосив - війну потрібно зупинити.

Тим часом маріупольці таки відвідали святкову службу божу - попри обстріли. І в зруйнованих церквах молилися про спасіння.

У Маріуполі на Великдень не було чути церковних дзвонів. Там не залишилося жодного храму, який би не понівечили ворожі снаряди. Серед зруйнованого міста, у повній тиші, височіє собор Покрови Божої Матері. Це найголовніша святиня Маріуполя. Вона вся побита осколками. Як храм уцілів - лише Бог знає.

Война идет и люди пришли. Люди преклоняются к Богу.

А це найбільша на Лівобережжі Маріуполя - церква Архистратига Михаїла. Вона неподалік меткомбінату "Азовсталь". Ще на початку березня окупанти снарядами знесли куполи. Споруда частково обгоріла. Людям десь вдалося роздобути яєць. Зварили їх у морській воді на багатті. А святкову випічку привезли окупанти. "Благодєтєлі", які спочатку зруйнували місто, тепер роздавали паски одразу біля храмів - по одній в руки.

Война как лакмусовая бумажка - определяет кто где сейчас.

Попри повну розруху, служби у деяких церквах все ж таки провели. І нехай десь далеко було чути вибухи снарядів, люди впевнені - український Маріуполь воскресне.

И все будет хорошо, и будет мир, Боженька нас не оставит...

Про тишу у Маріуполі люди мріють уже два місяці. Як би не брехали окупанти на своїх пропагандистських телеканалах про відновлення нормального життя, усе - як раніше - схоже, тут не буде ще довго. І навіть у Великдень - воістину святий день - ворог обстрілював Маріуполь: із моря, повітря та землі.

Святослав Паламар, заступник командира полку "Азов":

На 60 день війни, я думаю, що кожен вже зрозумів, що матеріальне - це ніщо в порівнянні, щоб обійняти своїх дітей, поговорити з близькими, насолодитися тишиною.

Захисники Маріуполя спускаються в бункер. На Великдень несуть солодощі дітям. Люди підземелля - так себе називають мирні маріупольці, які ховаються від "руського мира" в укриттях комбінату "Азовсталь".

От чего вас спасли? - От нашей жизни, от нашего красивого города, моей работы нет, мою больницу уничтожили, школу уничтожили, мой дом уничтожили… с первых дней.

Два місяці вони не бачили світла. Виходити на вулицю - бояться. Бо не було й дня, аби їх не обстрілювали з літаків і танків. Тут постійно здригаються міцні бетонні стіни.

На грязных бушлатах, плесень кругом. Потеки мокрые, вот так мы спим, дышим, вот там спит годичный ребенок. Вот лялечка такая спит… памерсов нет… мы шьем с пеленок вот такое…

Жінки наголошують - запасів їжі та води в них лишилося на кілька днів. Діти часом втрачають свідомість. Що далі - не зрозуміло. Думки лише про одне - чи залишаться вони живими й чи встигнуть дочекатися допомоги.

Мы хотим жить!