Харківські волонтери допомагають містянам поремонтувати житло [ Редагувати ]

Місто-мільйонник, яке не вдалося взяти російським окупантам. Але, яке щоденно потерпає від ракетних обстрілів. Харків. Від сотні будинків там самі бетонні коробки. Цілі квартали стоять пустками, і лише де-не-де можна зустріти людей.

Волонтери зараз активно допомагають стареньким закрити вікна, що дивляться назовні чорними дірами. До справи стали - хлопці, які добре знають, що таке війна - бо й самі вирвалися з-під обстрілів на окупованих територіях. І розуміють, без сторонньої допомоги людям просто не впоратися. Світлана Шекера розкаже більше.

На цьому дивані спала онука, коли вночі в сусідній будинок влучив снаряд - розповідає Зоя Михайлівна. У квартирі тоді посипалися вікна.

Зоя Міхно, жителька Харкова:

Но успела выбежать в коридор, а я со своей комнаты, мы как столкнулись, у меня здесь плечо было месяц синее. Вы понимаете, это был шок. Я не могла со своего одеяла выпутаться, а она отсюда бежала.

Після обстрілу родина терміново виїхала з Харкова. Та невдовзі - повернулися. Скло у вікнах довго заміняв картон. Зараз - волонтери ставлять дерев'яні панелі.

Це теж тимчасова заміна, але тепер бодай трохи спокійніше. Бо восени, якщо замість вікон будуть чорні діри, опалення в будинку можуть і не увімкнути.

Максим Милованов, волонтер:

Ну вот, считай, вот сейчас листов у нас сколько тут осталось. Пять листов, вот их к вечеру уже не будет. Ну вот квартиры 3,4,5 точно сделаем.

Зараз ця волонтерська організація налічує три десятки людей. За день вони встигають закрити 5-6 квартир.

Ашот, волонтер:

Компания наша собралась разношерстная абсолютно - кто юристы, кто экономисты. Я работник вообще типографии. Скооперировались и решили помогать горожанам. Создали телеграмм-канал. Люди начали присылать заявки.

Серед волонтерів-ремонтників - чимало переселенців. Максим - зі Слов'янська. Дмитро та Сергій - із тимчасово окупованої Балаклії. Кажуть, доводилося працювати під обстрілами: зокрема й в районі Північної Салтівки, де руйнувань найбільше.

Дмитро Воробйов, волонтер:

Сложные ситуации - когда обстрелы начинались. Когда руки начинали трястись, уже криво вырезаешь, саморезы выпадают. Шуроповерты. Вот это самое страшное.

Сергій Джемілєв, волонтер:

Страшно, очень страшно. Даже за то, как людям жить дальше. Когда ты сидишь без воды, без тепла. Ты выходишь с 16-этажки, с 9-этажки, ты выходишь под подъезд, на кирпичах готовишь себе. То же самое сходить скупиться. Ты сидишь без денег, без работы. Те же самые пенсионеры ну или люди пожилые, которые не могут пойти там дальше работать, вот за них вообще печально.

Та попри страх і постійний ризик для життя, їхати з Харкова хлопці не збираються.

Сергій Джемілєв, волонтер:

До этого хотя я ездил по Германиям, по Швейцариям, работал, знаю язык, я свободно мог выехать. Как бы как опекун. Но не хочу. Не хочу покидать Украину. Да, я понимаю, мы мало-мальски помогаем, ездим с гуманитаркой, зашиваем. И мне обидно за своих друзей, которые стоят в горячих точках - там Луганск, Донецк, Изюм. Там, где им совсем хреново. Когда они сидят в окопах сутками и никуда не выходят, спят с пулеметами. С автоматами в обнимку.

Гроші на матеріали волонтерам жертвують небайдужі харків'яни та люди з інших регіонів країни. Хлопці наголошують - зараз вони чим можуть допомагають нужденним. Але за потреби - візьмуть до рук зброю та підуть захищати батьківщину.