Дружина бійця "Азову" вірить у повернення свого чоловіка та відкрила квітковий магазин, аби відволіктися [ Редагувати ]

Віра. Це те, що допомагає зараз жити родинам українців, які перебувають в російському полоні. Дружина бійця з "Азову" Оксана Дубик, попри все вірить у повернення свого чоловіка. А поки чекає, щоб заробляти на життя та відволіктися від сумних думок, відкрила квітковий магазин у Львові. Жінка - взірець оптимізму, каже Вікторія Балицька.

Оксана Дубик з Маріуполя про вазони розповідає, як про дітей. Поки вони стоять на підлозі. У крамниці ще немає шафок та полиць. До Львова Оксана приїхала у березні. Її чоловік у цей час вже служив в "Азові". Одразу після вторгнення росіян він пішов у військомат, пригадує жінка.

Оксана Дубик, дружина полоненого військовослужбовця: 

26-го він пішов, вибачте (плаче). Чомусь завжди коли я говорю про чоловіка, з'являються сльози. Хоча має, мабуть, посмішка з'являтися, тому що я ж про нього згадую.

Три тижні після вторгнення Оксана ще жила в Маріуполі - сподівалася на швидку перемогу. А її чоловік уже перебував на Азовсталі. 

Оксана Дубик, дружина полоненого військовослужбовця:

То, що він живий, я знала. Ми ходили з батьком через кожні 2 дні до моста, який веде на Азовсталь, і питали у військових, якщо є можливість, щоб спитали чи є втрати з нашої сторони.

17 квітня чоловік Оксани пораненим з побратимами вийшов з Азовсталі і потрапив у полон до росіян. 

Оксана Дубик, дружина полоненого військовослужбовця:

По моїх даних, то було поранення, розірвалася граната по ногах. І в нього було поранення ніг. І він виходив на милицях. Або на якихось палках, ну що було.

Далі були довгі тижні очікування та невідомості. Чоловік не телефонував.

Оксана Дубик, дружина полоненого військовослужбовця:

Мені кожна інформація, номер частини, номер бригади, з ким був, де був, як був, яке поранення, що з ним, - мені дуже важко давалося. Зараз трошки легше, бо є вже хлопці, яких обміняли.

Не впадати у відчай допомогала робота у крамниці - Оксана буквально виснажувала себе працею. 

Оксана Дубик, дружина полоненого військовослужбовця:

Ти приходиш додому вже втомлений. Так, я дивлюся новини, так, я слідкую за всім, але це не в такій мірі, якби людина, яка сиділа, сидить вдома. Я просто пам'ятаю перші ті 2 неділі, коли я виїхала до Львова, я весь час була в телефоні. В мене не було сну, я не спала. Я дивилася новини, я шукала все про хлопців, про Маріуполь.

Чоловіка Оксани утримували в Оленівці, у теракті, який влаштували рашисти, він не постраждав. Жінка вірить, що коханого обміняють. Будуть сльози, обійми і життя разом. І цю віру зміцнюють люди,які підтримують Оксану щодня.

Оксана Дубик, дружина полоненого військовослужбовця:

Львів'яни - то люди неймовірні, хочу сказати правда, сусіди дівчата з перукарні майже кожен день купують квіти. Я не знаю куди вони їх дівають, але вони їх купують (сміється).

Оксана не лише зуміла відкрити свою справу, але й взяла на роботу таку ж переселенку - Яну з Житомирщини. 

Оксана Дубик, дружина полоненого військовослужбовця:

Нас прихистила львівська сім'я, безкоштовно надали квартиру, щоб ми тут проживали. Із сусідами роз знайомилися, сусіди дуже добрі сказали, що тут магазин є.

В Оксани вже є постійні покупці. Вони заходять не лише, щоб придбати квіти, а й поговорити і підбадьорити мужню жінку з Маріуполя.