Школи подвійного призначення: як уживатимуться учні з родинами [ Редагувати ]

Школи подвійного призначення. Саме таку місію цьогоріч поклали на чимало навчальних закладів по всій країні. І хоча завтра вже стартує навчальний рік, деякі школи продовжують надавати прихисток переселенцям. Ніхто нікому не заважатиме, переконують і чиновники, й освітяни.

Тож, як уживатимуться учні з родинами? Чи буде комфортно і тим, і іншим? Майя Гуменна покаже все на прикладі однієї з чернівецьких шкіл.

10-річна Діана рятувалась із Красногорівки, на Донеччині, разом з матір'ю, ще трьома братами і сестрами та дядьком.

Іван Нефьодов, вимушений переселенець:

А ми якось з 14-му звиклі були. Але останнім часом там жорстко. Коли вже три ракети біля дому впали, то вже так. ГРАД, мінки не рахували, а оці штучки сильно, звісно.

За кілька місяців сім'я переїжджала зо 5 разів, коли потрібно було звільнити приміщення навчальних закладів. Тепер Діана із рідними оселились у чернівецькій школі, де житимуть і під час освітнього процесу. Тут дівчинка також і навчатиметься, хоча зізнається: сумує, бо не сподівалась на таку довгу розлуку із домом.

Діана, вимушена переселенка:

За моїми подругами, за усім. Тим більше, в мене кіт був там. І за моїми речами…

А Юлія переїхала із Житомирщини, бо шукала спокійнішого місця для своїх малюків. Хоч і тіснувато, каже, але спокійно.

Юлія, вимушена переселенка:

Постійно ці тривоги, ці стреси. То ми вирішили у більш безпечне місце сюди перебратися. Поки ми тут всі один на одному, але миримось, стараємось. Чистоту підтримувати, щоб дітям зручно було.

Старі майстерні та гардероб. Перший поверх цієї школи у Чернівцях роками не використовували, приміщення занепадали. Директорка закладу змогла налагодити співпрацю із громадською організацією. І завдяки підтримці благодійників з Німеччини та Данії, вдалося зробити капітальний ремонт.

Галина Фурдига, директорка школи №3 м. Чернівці:

Але стояло питання про те, за які кошти ремонтувати увесь великий перший поверх, де є купа приміщень, які не використовуються. Знайшли гроші, це міжнародні дотації, причому великі гроші, ми б напевне такі ніколи в житті б не зібрали.

Підтримали проєкт "Дах для переселенців" і батьки школярів, які вже з 1 вересня навчатимуться поруч на верхніх поверхах.

Галина Фурдига, директорка школи №3 м. Чернівці:

Всі мають розуміти, що це біда. І наші батьки власне й погодились на те, що якщо це сім'ї з дітьми.

На ремонт витратили понад мільйон гривень. Переселенці, які претендували на житло у школі, заповнювали заявки.

Володимир Антонюк, менеджер проєкту "Дах для переселенця":

Загалом у нас 60 місць. І ми намагаємось нікому не відмовляти. Але у першу чергу ми поселяємо жінок з дітьми і чоловіків з інвалідністю. Ми поселяємо їх на три місяці, і за цей період ми намагаємось знайти їм інше житло і дати їм можливість переселитись все-таки у комфортніше.

Наталія досі не може спокійно розповідати про 8 квітня. Коли з дітьми намагалися виїхати з обстріляного рашистами залізничного вокзалу Краматорська.

Наталія Овсяникова-Шульга, вимушена переселенка:

Це було жах. Жах, великий жах. І діти, дорослі. І машини взривалися. Саме сиділи на залізничному вокзалі, коли бахнуло. Повернулись додому і протягом двох діб нас вивезли.

Наталія із донькою і двома синами провела на валізах місяці, кочуючи з однієї школи до іншої. Діти тим часом продовжували навчання онлайн, жінка також працювала дистанційно у Краматорську. Тут, у школі, серед інших вимушених переселенців трохи заспокоїлись і шукають собі постійне окреме житло.

Наталія Овсяникова-Шульга, вимушена переселенка:

Вже хочеться свого куточка. При тому, що три учні. Не знаю, як це буде навчальний рік. При тому, що всі різні - це перший, це восьмий, це 11-ий клас, не знаю, як це буде. Але якось будемо..

Постраждалим від війни українцям тут також надають психологічну і юридичну підтримку, і допомагають із пошуком роботи.